В Україні розгорівся скандал довкола 46 новонароджених немовлят, які наразі перебувають в готелі “Венеція”. Ці діти зараз позбавлені батьківського догляду, бо їх біологічні “батьки” знаходяться за межами України, а кордони досі перекриті. А знаходяться діти тут, бо їх народили сурогатні матері-українки.
Всі ці діти з’явилися на світ в період карантину в клініці BioTexCom, яка і повідомила про проблему, опублікувавши відео, адресоване їх біологічним батькам. У клініці запевняли про належний догляд та хороші умови для дітей. А батьки дітей – громадяни різних держав – від Німеччини та Португалії до Китаю і Мексики (всього 27 країн).
Через карантин немовлят не можуть вивезти за кордон і вони, немов сироти, знаходяться під тимчасовою опікою клініки (власник якої і володіє готелем). Їх народили, але їх “матері” не є справжніми матерями. Обмеження перетину кордону лише частково викрило величезну проблему фактичної торгівлі дітьми, що стала можливою завдяки високотехнологічним, але повністю аморальним практикам.
Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова приголомшила ще більш страшним припущенням: немовлят, народжених від сурогатних матерів, що не можуть перетнути кордон України можуть бути тисячі[1]. І це дані тільки за два місяці карантину. Можна лише уявити, настільки популярні є українські сурогатні матері в світі.
Доки світські медіа піднімають питання можливостей для біологічних батьків немовлят забрати дітей з України та звинувачують Міністерство закордонних справ у ситуації, що склалася, юридично оцінити проблему складно. Річ у тім, що українське законодавство практично не регулює такий спосіб народження дітей. Сурогатне материнство одночасно і не заборонене, і не дозволене.
Скандал із майже півсотнею дітей привернув увагу суспільства до проблеми сурогатного материнства, однак найчастіше це стосується закликів до законотворців врегулювати дану практику (мова йде про гарантії для “матерів”, їх медичне забезпечення та права в ході складання договорів про сурогатну вагітність). А ось морально-етичний бік цієї проблеми не так часто виринає в публічному просторі, хоча деякі церкви вже заявили про неприпустимість сурогатного материнства.
Вже сьогодні РКЦ і УГКЦ офіційно висловилися з цього приводу. Вони засудили трактування людей як товару та назвали цю практику аморальною: “Це явище є моральним злом та приносить незліченні страждання і поневіряння як народженій таким чином дитині, так і жінці, яка її народила… Комерційне підґрунтя сурогатного материнства з моральної точки зору заслуговує на ще жорсткішу оцінку, адже додається моральне зло купівлі-продажу функцій тіла та самої особи новонародженої дитини” – йдеться у заяві. Також єпископи звернулися до Верховної Ради із закликом остаточно заборонити практику сурогатного материнства та запропонували врешті-решт, звернути увагу на питання сімейної політики.
Сурогатне материнство – абсолютно протиприродна практика. Це торгівля тілом та експлуатація жінок переважно із держав зі слабкою економікою. Воно є ганебним та аморальним явищем, яке деформує поняття сім’ї, батьківства й материнства і потребує належної оцінки суспільства.
Комерціалізація людського тіла у формі “оренди” на 9 місяців суперечить християнським нормам моралі та здоровому глузду взаралі. Те ж саме стосується і так званого донорства яйцеклітин, яке є ще більш популярним, ніж власне сурогатна вагітність. На жаль, тисячі жінок погоджуються на подібну торгівлю біоматеріалом, не зважаючи на аморальність та шкідливість цих дій.
Сурогатне материнство з кожним роком стає дедалі популярнішим способом народження дітей для заможних, але бездітних пар. Ба більше, це наразі єдиний спосіб мати дітей для гомосексуалістів, що, само собою, є жахливим, адже дитина ніколи не знатиме своєї матері, бо та жінка, що народила дитину, виконувала функцію лише біологічного носія протягом дев’яти місяців. Ця практика є однозначно шкідливою як для фізичного і психологічного здоров’я сурогатних матерів, так і для суспільної моралі, цінності людини та інституту природної сім’ї.