З 2001 року 21 вересня Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй відзначає як День миру. Дуже багато людей цього прагне, однак за ці два десятиліття ми спостерігаємо хіба посилення військових дій, розв’язання нових війн і кричущу неспроможність міжнародних організацій реально впливати на світову безпеку та ефективно протистояти агресорам.
Щороку ООН по-особливому готується до відзначення Дня миру, однак ці заходи не можна коментувати без чесної іронії. Протягом 2000-х Генеральний секретар ООН щороку закликав до припинення вогню (бодай у цей день), а у 2009 році (вже після віроломного вторгнення Росії до Грузії) ООН вкотре закликала до роззброєння. У 2013 році коли Сирія занурилася у тривалу війну всіх проти всіх за участю численних терористичних угруповань, Організація Об’єднаних Націй звернула увагу на роль освіти і стимулювання до миру у шкільних програмах по всьому світу.
У 2014 році, коли в Європі спалахнула нова війна внаслідок російської агресії, ООН обрала темою свята «Право на мир». Подібні загальні теми й лозунги ми спостерігали кожного наступного року: «Партнерство заради миру», «Будівельні блоки для миру», «Разом заради миру: повага, безпека та гідність для всіх, «Право на мир – Загальна декларація прав людини в 70 років», «Кліматичні дії заради миру», «Формуємо мир разом»... Цікаво, що в рік повномасштабного російського вторгнення ООН закликала «Покінчити з расизмом. Будувати мир», а цього року організація звертає увагу на розвивання культури миру.
Питання війни та миру залишалося центральним серед завдань ООН з часів її заснування. Попри багаторічну роботу і численні пафосні лозунги кожного року, сучасний світ дуже далекий від миру. Російська війна проти України, війни на Близькому Сході, війна в Судані, М’янмі, Сирії, різні частини Африки піддаються атакам ісламістів, а в таких країнах, як Афганістан, державною владою і є самі терористи. Країни дивляться на своїх сусідів і поступово озброюються, дедалі чіткішим стає розлом між умовно демократичним та авторитарним світом...
На цьому тлі Організація Об’єднаних Націй продовжує за інерцією будувати теорії про сталий розвиток та недопущення війн і навіть засідання Радбезу перетворилися просто на майданчики риторичної вправності. Тому такими актуальними знову є слова пророка Єремії: «І рани народу Мого легковажно лікують, говорячи: Мир, мир, а миру нема!»
