Сергій Шараєвський: «Християнство – це втілення в життя християнських цінностей»

15 грудня 2018 р. \ оновлено 22 лютого 2024 р.

Коли я поцікавилася у Сергія про те, як його представити, він згадав тільки, що керує продакшн-студією «Pravda PRO» і служить пастором Луцької біблійної церкви. Але крім цього він – режисер, один зі співзасновників «Громадського» на Волині, керівник медіа-служіння в обласному комітеті Р500 (зараз Руху Реформації – прим. ред.) і громадський діяч. Чия віра IN RE, «у ділі», щоб перетворювати реальність.

Реформація в Україні. Проекти Року Реформації. Протестанти і ЗМІ

До 2017 року Ви цікавилися Реформацією?

Трохи, звичайно, цікавився історичними подіями та фактами, але глибоко і серйозно почав цим займатися тільки в 2016 році, коли заговорили про святкування Реформації. Ювілей у національному масштабі став поштовхом глибоко досліджувати Реформацію як явище. Я така людина, якій важко зупинитися на півдорозі, буду йти поки дві клеми не з’єднаються, і лампочка не почне горіти – мені потрібні відповіді на питання, на ті білі плями з історії, які у мене є в голові. Такою малодослідженою цивілізаційною подією була Реформації в Україні. Я нічого не знав про те, як вона вплинула на країну. У світовому масштабі це було більш-менш зрозуміло.

Для мене стало відкриттям те, що моя рідна Волинь, де я народився, була колискою першої хвилі Реформації.

Також хотілося зрозуміти не тільки духовну суть євангельського руху, але і його соціальну складову, участь і роль християн-протестантів у політичних, економічних, революційних, військових, культурних подіях, тому що, вивчаючи історію, ми проектуємо своє майбутнє, беремо приклади позитивні, щоб використовувати, а негативні – щоб їх уникати.

Всі знають знамениту фразу М. Грушевського: «Український корабель плив під піднятими вітрилами з вітром Реформації і спустив вітрила, коли вітер стих і не стало ні сміливих союзників, ні їх надихаючих прикладів!» А чи були несподівані відкриття?

Це гарна цитата Грушевського, враховуючи, що він ставиться до протестантів обережно і критично. Мені більше імпонує, як про протестантів висловлювався («Українські Мислителі про Реформацію») Михайло Драгоманов, підкреслюючи їхню важливу роль в історії України. Михайло Драгоманов (український вчений, публіцист, критик, історик, громадський діяч, брат Ольги Косач і дядько Лесі Українки – прим. ред.), якому пропонували навіть стати протестантським пастором, був палким прихильником Реформації. Для мене це стало відкриттям! Іншим відкриттям стало те, що моя рідна Волинь, де я народився, була колискою першої хвилі Реформації. Миколай Радзівіл Чорний став основоположником реформаційного руху в Україні. Цей магнат, прихильник кальвінізму, жив на Волині, мав тут замок в селищі Олика. Уявляєте, Волинь деякий час була протестантською! У нас збереглася архітектура, історичні пам’ятники, але живучи в 50 км від них, я навіть про це не здогадувався.

Минулого року в рамках Ювілею Реформації Ви зробили кілька крутих проектів. Розкажіть про них.

У 2017 році ключовим проектом став трисерійний історичний фільм «Реформація. 500 років потому» (1 серія; 2 серія). Фільм охоплює європейську історію двох напрямків: магістерська Реформація і радикальна. Третя серія присвячена виключно подіям в Україні. Для мене ця серія особлива, тому що відкриває ті сторінки історії, які мало хто знає. Якщо у вузьких історичних колах ці події були відомі, то публічно про них ще ніхто не говорив. Для нас було цікаво і важливо показати архітектуру, ті місця, де зароджувався і розвивався український протестантизм. Цей рух був неоднозначним, широким, мав величезний вплив і на нас теперішніх в тому числі – ми його діти.

У 2017 році ключовим нашим проектом став трисерійний історичний фільм «Реформація. 500 років потому». Для мене ця серія особлива, тому що відкриває ті сторінки історії, які мало хто знає.

Робили також і локальні проекти: організували два прес-туру для ЗМІ по історичних місцях («Журналістам показали культові пам’ятки протестантизму на Волині»), показуючи журналістам де зароджувалася Реформація на Волині. І прес-тур для ЗМІ по протестантських церквах. Розповіли журналістам про соціальні служіння («Волинські журналісти дізналися про благодійність протестантів (фото) ), у яких ми сильні.

Це мало гарні плоди і вплинуло на медіа-середовище. Робили також семінар з медіа грамотності («Луцький пастор розповів, чи образливе слово «штунда»), знайомили ЗМІ з сучасними протестантами, для того щоб вони правильно висвітлювали діяльність протестантів в медіа, щоб були озброєні інструментами, не плуталися в термінах, були грамотними.

Своїми проектами Ви змогли довести, що протестантизм для України – не чужорідне явище, а рідне українське?

Я своїм життям кожен день доводжу те, що бути протестантом – нормально, це таке ж позитивне явище, як і багато інших хороших явищ у нашому житті. Навіть по-особливому позитивне. А дослідження – воно дає можливість осмислити себе і український протестантизм як явище. У нас не було цілей пишатися, виставити себе в хорошому світлі. Але показати, що протестанти були, є і будуть частиною історії України. І з ними теж потрібно рахуватися в нашому сучасному демократичному суспільстві.

Дивись: фемінізм

Протестанти були, є і будуть частиною історії України.

У чому полягала Ваша робота в обласному комітеті Р500?

Я очолював роботу медіа служіння. Звичайно, не один, був штат. Продовжую займатися цим і зараз. Величезною знахідкою для цього служіння стала Олена Нечипорук, яка реалізовувала ідеї, генератором яких, головним чином, був я, а вона була вустами і руками. Нашою головною метою було ввести протестантів у інформаційне поле Волині, вибудувати партнерські відносини церкви з медіа і нам це вдалося. Ми зуміли подружитися з медіа, про протестантів пишуть, нами цікавляться, з нами рахуються.

Читай: Луцький пастор викрив освітню сепаратистку

Згадаймо торішній День Подяки і християнські марші по всій країні в цьому році. Чому в масштабах країни, зокрема, в національних ЗМІ так мало пишуть про протестантів? Може існує таємна змова, особливо, якщо врахувати панування атеїстичної ідеології у світських ЗМІ?

Я б розділив проблему. Змови, по-моєму, немає. Хоча існує конфлікт світоглядів, а людина – їхній носій, тому редактор відрізняється від редактора, власник одних ЗМІ відрізняється від власника інших. Головна проблема, як я бачу, у тому, що церква не вміє будувати взаємини з медіа. Та й, для національних ЗМІ ми можемо бути не дуже цікаві, тому що пропонуємо новини містечкового рівня. Тому потрібно шукати точки дотику, будувати контакти. Вони ніяк не можуть вибудуватися за один рік, тому чекати, що про нас будуть відразу писати – не потрібно. По-моєму, буде помилкою накидатися на медіа в гніві з претензіями, підозрюючи їх у змові, краще проаналізувати помилки і надалі не допускати їх.

Рахуватися ж з нашими принципами будуть тоді, коли церква вибудує стосунки із засобами масової інформації.

У минулому році був резонанс після Дня Подяки, тому цього року ЗМІ вже були активнішими, більше писали і знімали. Коли було побиття християнських активістів під час гей-параду, то навіть у деяких так званих ліберальних медіа були ролики, які відображали протилежну консервативну думку на цю проблему. Для мене це говорить про те, що живі ще журналістські стандарти, яких ЗМІ дотримуються. Звичайно, є редактори, які нас не сприймають, тому що, в принципі, не сприймають релігію. Але все одно є видання, які про релігію пишуть. Рахуватися ж з нашими принципами будуть тоді, коли церква вибудує стосунки із засобами масової інформації. А якщо перекидатися звинуваченнями через барикади, взаєморозуміння не буде ніколи! Ще одна банальна причина мовчання ЗМІ – у церков немає прес-служб, немає тих осіб, які б контактували з медіа на всіх рівнях.

Чому в церквах відсутні прес-центри?

Причина криється в старій тенденції: церква не розуміє часу. Громади не розуміють, що церква повинна мати свій імідж, працювати над ним. Журналіст же йде по шляху найменшого опору: якщо він не знаходить сайту церкви або контактів, то він і не звертається за інформацією. Тому потрібно стати відкритими, зрозумілими для людей: інформувати громадськість про те, коли відбуваються збори, хто керує громадою, до кого можна звернутися у разі потребі, мати такі контакти у відкритому доступі.

Громади не розуміють, що церква повинна мати свій імідж, працювати над ним.

У нас же багато прекрасних історій, нам є, що розповісти світові, але не церковним діалектом, який робить з нас сектантів, а тією мовою, яка зрозуміла людям. Коли керівники церков не розуміються в елементарних речах, наприклад, у гілках влади, не знають, хто яку посаду займає, чим відрізняється депутат від чиновника, президент від царя, глава облдержадміністрації від керівника місцевої ради – це вказує на нашу неосвіченість, адже світське суспільство в цьому грамотне. Закритість, відособленість, відокремленість у лексиці, неграмотність – причини, які не сприяють веденню діалогу зі ЗМІ.

Громадянська позиція і правда

Дивлячись на рівень активності, я розумію, що Ви не страждаєте патерналізмом. Як Ваша громадянська позиція реалізується на практиці в житті міста?

Все починається з реакції на події, яка переростає в дію, у проекти, якщо їх так можна назвати. Я був не байдужий ні до першого, ні до другого Майдану. Почав з молитви за долю країни, потім це вилилося в суспільне служіння. Після розстрілу Майдану у мене з’явилося бажання допомогти пораненим. І я став єдиною сполучною ланкою між церквами Волині та громадськими організаціями, які допомагали майданівцям. Потім почалися поїздки на схід країни, волонтерство.

Я був не байдужий ні до першого, ні до другого Майдану. Почав з молитви за долю країни, потім це вилилося в суспільне служіння.

Зараз мені, як автомобілісту, не байдуже, як йдуть справи з дорожньою інфраструктурою мого міста і з безпекою на дорогах. Вважаю, що християнину повинне бути важливе місто, де він живе. Я багато їздив за кермом за кордоном і бачив, як там все добре влаштовано на дорогах, чому, подумав, у нас такого немає? І почав рухатися в цьому напрямку: конфліктував із владою, шукав точки дотику на круглих столах. Так, це важко, але потроху віз зсувається з мертвої точки, і спільними зусиллями ми обладнали на дорогах острівці безпеки.

Чому вони так важливі?

Християнство для мене – це не тільки Біблія під рукою і зібрання щонеділі, це втілення в життя християнських цінностей, наприклад, цінності людського життя. У нас багато людей гине під колесами, немає місць для парковок, всі ми не відрізняємося ввічливістю щодо один до одного. Тому хочеться створити умови, щоб людям було добре і комфортно поруч один з одним, щоб мінімізувати стреси і конфлікти, щоб дотримувалася заповідь «Любити один одного», навіть на дорозі.

Християнство для мене – це не тільки Біблія під рукою і зібрання щонеділі, це втілення в життя християнських цінностей, наприклад, цінності людського життя.

Читай: Інфраструктура НУЛЬОВОЇ СМЕРТНОСТІ

Громадсько-активна позиція не заважає Вам, як пастору церкви, шукати Небесного і правди Його?

Шукати не заважає, а жити – так. Я змирився з тим, що постійно будуть ті, хто незадоволений тим, що роблю. Простіше нічого не робити, а я так не можу. Якщо бачу проблему, мені хочеться її вирішити. Хтось повинен бути першим, прийняти вогонь на себе. Так і виходить: я був на Майдані – мене критикували, був на війні – мене критикували, я допомагаю (сміється) привести в порядок дорожню інфраструктуру – мене критикують, я не заангажований політично – критикують, намагаюся бути не упереджений з медіа – все одно критикують, християнин – критикують, заважаю красти – критикують! Але саме у цьому, я вважаю, найбільше і досягається Боже Царство, бо це не тільки на зібранні відбувається, це у всьому нашому житті, у всьому: у ранковому читанні Біблії, молитві, чистих вулицях, управлінні державою і в безпеці на дорогах – Боже управління і Його воля у всьому!

Немає поділу на духовні сфери життя суспільства і на недуховні?

У мене немає. Протестантизм – явище неоднорідне, у когось є такий дуалізм, у когось немає. Я вірю, що Бог присутній у всьому, крім гріха.

Читай: Сергій Шараєвській: «У праведного бізнесмена гріхів НЕ менше, ніж у закінченого наркомана»

Чому для деяких християн боротьба з гей-парадами важливіша, ніж боротьба з корупцією?

Це двостороння проблема. З одного боку, є небезпеки, яким ми повинні обов’язково протистояти, наприклад, парадам рівності, гендерній ідеології. Повинні захищати сім’ю, як союз між чоловіком і жінкою. З іншого боку, нам легше реагувати на таку проблему, вона яскрава, нетрадиційні цінності зараз нахабно проштовхуються. Легше на ній зосередити всі свої сили, ніж день з дня боротися з корупцією. Оскільки боротьба з корупцією – більш важкий шлях, та й багато християн самі в неї залучені, а значить, треба міняти власні звички, а це важко. Я займаю третю позицію. Сім’ю треба захищати, але я роблю акцент, що є й інші сфери життя, у які ми повинні втручатися, а не тільки ганяти геїв на Майдані або критикувати їх постійно. Вони люди, яким потрібно Євангеліє. Проповіддю Євангелія можна врятувати багатьох. Є й ті, кому ми повинні протистояти інтелектуально. Я вважаю, що ми грішимо, коли не втручаємося в ті сфери, у які втрутитися повинні!

Я вірю, що Бог присутній у всьому, крім гріха.

Наприклад?

Суди. Ми що не знаємо яка ситуація з правосуддям склалася в Україні, хто судді, у тому числі, що з себе представляють судді Верховного Суду, чи виконують вони свої посадові обов’язки і заповіді, які дав їм Бог?!

Законотворчість. Хочемо, щоб приймалися хороші закони, а самі самоусуваємося. Зараз відбувається децентралізація і є можливість зайти в сільські і міські ради, не треба відразу прагнути до Парламенту! Це реальний шанс. В одному селі майже все населення, близько 70% – протестанти, а сільський голова – номінальний православний. Я цього не розумію! Якщо ви хочете, щоб вас представляла людина, яка не поділяє ваші цінності і веде себе, як ваш ворог, значить щось з вами не в порядку. При цьому ви теж хочете жити добре. Виходить, що ми лицеміримо: висока активність у протестах проти гей-парадів і дуже низька активність у війні на сході, у волонтерстві, у житті міста або села.

Цивілізаційний вибір і духовна війна

У 2019 році президентські і парламентські вибори. У християн є хороша можливість створити платформу для якісних експертних дискусій, всебічно проаналізувати передвиборчі програми всіх гравців, залучаючи для цього професіоналів, у тому числі християн-економістів, політологів, бізнесменів, викладачів і т.д., опублікувати результати досліджень і реальними вчинками вплинути на результат виборів. Чим не духовна війна проти помилкових ідей, «русского мира», лівацьких думок і популізму? Чим не Реформація? Церква готова вийти на глобальний рівень служіння суспільству, сформулювати стандарти політики, економіки, освіти, культури? Може впливати?

Боюся, що якщо ми пропишемо стандарти, у нас не буде ні Президента, ні парламенту. Ми, як фарисеї, відціджуємо комара, а ковтаємо верблюда, якщо такі ж стандарти не застосовуємо й до себе.

У нас будуть непрості вибори, як завжди, вибори без вибору! У нас немає кандидата-християнина, у порівнянні з яким ми можемо аналізувати, підходить – не підходить. Ми знову опинимося перед вибором не кандидатів, а олігархів, які стоять за ними, і тут нічого прораховувати. Партії у нас – це не ідеологічні платформи, а фейкові проекти, які змінюються від виборів до виборів. Наприклад, наші соціалісти можуть бути проти гей-парадів, хоча це явище рідне європейському лівому рухові.

Я б радив не вірити передвиборчим гаслам, вони порожні. Важливо дивитися який курс обере обраний нами Президент або парламент: в Європу чи в Росію. Багато християн думають, що в ліберальну, безбожну Європу нам не треба, а треба в духовну християнську Росію з їхніми цінностями. Але досить подивитися на ставлення до протестантів на окупованих територіях Донбасу, щоб зрозуміти, що ніякої духовності і лояльності до християн інших конфесій в Росії не існує. Мені туди не по дорозі!

Багато християн думають, що в ліберальну, безбожну Європу нам не треба, а треба в духовну християнську Росію з їхніми цінностями. Але досить подивитися на ставлення до протестантів на окупованих територіях Донбасу, щоб зрозуміти, що ніякої духовності і лояльності до християн інших конфесій в Росії не існує. Мені туди не по дорозі

Якщо будемо дружити з Європою, повинні мати гідність, щоб відстоювати свої права. Щоб це здійснити треба довести, що ми – партнери, а не жебраки з простягнутою рукою. Поки ми всередині країни не наведемо порядок, під цим я розумію викорінення корупції – Реформація залишиться в теорії! Християни теж стали частиною цього корумпованого організму, тому що дають хабарі лікарям, сунуть хабара інспекторам на дорогах, незаконно копають бурштин або пиляють ліс. Поки ми не будемо говорити «Стоп!» такому способу життя – Реформація залишиться в теорії! Ми, як і Лютер, Реформацію повинні почати з церкви. Нам чомусь здається, що ми вже реформовані і пора реформувати суспільство. На даний момент ми маємо успіхи в соціальному служінні, але ще є над чим працювати всередині, змінюючи звички, ставлення до праці, освіти, держави, патріотизму і т.д.

У Біблії немає твердження, що політика – брудна справа, але є, наприклад, принцип «І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки». Після Революції гідності люди все ще сподіваються на соціальні ліфти, на те, що до влади можуть прийти люди з правильними переконаннями, які виведуть країну з цивілізаційної та інших криз. За яких умов можна зламати стару систему і розірвати замкнене коло? Яка роль християн у цьому?

Дуже хочеться, щоб старі політики пішли в небуття, прийшли люди з правильними цінностями, але поки це з області фантастики. Ми не можемо зараз впливати на політику, для нас це важко. Пропоную створити освітню, наукову бази. Тому що поки ми не будемо організовувати школи та ВНЗ, поки у нас не буде своєї «кузні кадрів», що готує фахівців з християнським, правоцентристським світоглядом, до тих пір у нас не буде тих людей, які зможуть і будуть нести в маси правильні ідеї. Християнин-студент все одно набирається ідей того суспільства, у якому живе, і того ВНЗ, у якому вчиться. Важлива роль і медіа. І бізнесу. А потім можна починати впливати і на політику.

Християни теж стали частиною цього корумпованого організму, тому що дають хабарі лікарям, сунуть хабара інспекторам на дорогах, незаконно копають бурштин або пиляють ліс. Поки ми не будемо говорити «Стоп!» такому способу життя – Реформація залишиться в теорії!

Чи стануть соціальні ліфти зараз панацеєю для України – велике питання.

Америка і Європа в основі своїй мають християнські цінності, які впливають на державні інституції, у нас в фундаменті лежить атеїзм, і будувати принципово нове на цій підставі важко. Хто будував будинок, той знає, що краще знести старе і побудувати нове, ніж перебудовувати. Після Майдану ми не отримали оновлення. Той, хто був олігархом – ним і залишився.

Дивись: Джордан Пітерсон і Джон Андерсон про Свободу, Рівність і Відповідальності

«В Україні у вересні 2018 року добре або дуже добре ставилися до Росії 48% українців, погано або дуже погано 32%, 19% не визначилися, – повідомляють в Київському Міжнародному Інституті Соціології (КМІС). – У Росії добре або дуже добре ставляться до України 33% населення, погано або дуже погано 56%, 12% не визначилися». Про що це говорить?

Я підозрюю, що не всі, хто симпатизують росіянам симпатизує російській владі. Можливо, що любов до сусідів зростає в міру нелюбові до нашої влади. Я не є ні її палким прихильником, ні яскравим противником, розуміючи, що будь-якій владі необхідно приймати непопулярні рішення, як наприклад, нинішні рішення про підняття тарифів на комуналку. Я розумію, що це треба робити, це логічно. Але в світлі того, що люди не багатіють, але повинні платити більше, тоді як ті, хто при владі, колосально збагатилися, але для них нові тарифи не відчутні, такий стан справ обурює! Цей контраст, думаю, багатьох підкошує, підточує їхні принципи, патріотизм і щось подібне. Проте, нам треба усвідомлювати, що у нас є східний агресор і як би там не було я, наприклад, не готовий продати свободу за економічні блага. Не важливо, від кого буде надходити пропозиція, свобода – головна цінність, у тому числі і релігійна свобода. Не будемо забувати про російський «закон Ярової», який обмежує дію протестантських громад в Росії, а на тимчасово окупованих Росією територіях дозволена тільки православна церква МП. Протестанти, католики, православні КП – заборонені. Тоталітарне панування православної церкви МП! За подачку: дешевий газ чи ковбасу за три рублі я не хочу жити в країні, яка сповідує такі цінності.

В. Черчилль у 30-х рр ХХ ст. сказав наступне:

"Одна з ознак великого суспільства – це старанність, з якою воно передає культуру наступним поколінням. Коли одне покоління не передає свої цінності, своїх героїв, історію, релігійну віру, тоді можна сказати, що минуле порожнє, воно не має цінності. Через це молоді люди відчувають брак орієнтації і цілей. І це відкриває їх для тверджень К. Маркса, що людей, позбавлених своєї історії, легко переконати."

За даними центру Разумкова, з 30% симпатиків Радянського Союзу в нинішній Україні більшу частину становить молодь, яка зачарована ідеями соціальної справедливості і рівності. Чи існує небезпека, що Україна може і не вибратися з російської сфери впливу, а значить, і з радянського менталітету? Надія є?

Якщо порівнювати нас з ізраїльтянами, які 40 років ходили пустелею, ми ще навіть не в пустелі, ми десь на кордоні з Єгиптом. Часник пахне, золото блищить, рабські блага виглядають для нас прийнятними. Все ще сумуємо за єгипетською дисципліною: свист батога над головою, гарантована робота, сильна рука господаря – все це здається нам хорошим. Погано, що наступне покоління, яке народилося в Україні і не має радянського негативного досвіду, вірить, що там було прикольно і нестрашно. Ніхто не хоче показати їм картинку тоталітаризму, який там був і виражався в тому, що ми нічого не бачили, не знали, жили в «коробочці». Мені особисто туди повертатися не хочеться, але я не бачу, що українці вже готові відірватися від ідеології Радянського Союзу. Думаю, що коли помруть покоління, що народилися в СРСР і в 90-ті, тоді є шанс, що наступне покоління з новими мізками, з новими ідеями забуде зовсім Єгипет. Інше питання, наскільки буде збережена християнська віра і принципи поколінням, яке повірило в тепличних умовах, головним чином тому, що християнство – це віра їхніх батьків? Що буде з християнством далі, чи буде воно гарячим, як у їхніх батьків?

Чи можете Ви сформулювати ідеї «русского міра», які пропагуються зараз на Донбасі і не тільки?

Я не спец по помийних ямах. Але точно знаю, що будь-які цінності – релігійні за своєю суттю. «Русскій мір» – суміш викривлених цінностей православного християнства, радянської тоталітарної системи і любові до царя. Це тоталітаризм, домінування над особистістю, прагнення до влади будь-якою ціною, страх, протистояння волі. Люди, які їх сповідують, можуть зі мною сперечатися, але я дивлюся з боку і бачу плоди цих цінностей на Донбасі і в Росії, мені вони не імпонують.

Сергій Шараєвський під час волонтерської поїздки на Схід.

Ми з Вами прийшли до висновку, що війна на Донбасі – це війна цивілізаційних цінностей. Тоді чому українські протестанти все ніяк не можуть виробити єдиний погляд на анексію Криму і війну? Одні моляться за мир будь-якою ціною, інші благословляють Росію і їздять туди на заробітки, треті просять перемоги у війні. У чому корінь проблеми?

Напевно, у тому, що довгий час протестанти генерували ідею аполітичності, життя поза суспільством. Ми заходимо в суспільство, коли нам це вигідно, коли треба євангелізувати, побудувати молитовний будинок або отримати дешевий газ для його обігріву. Тоді нам політика і держава – вигідні, а коли вона суперечить нашим інтересам (навіть не духовним і благочестивим), а людським, егоїстичним, то тоді нам держава не цікава.

Існує так само певна тенденція в нашій протестантській спільноті, що ми шкодуємо не жертву, а насильника. Коли чуємо про зґвалтування жінки, то шукаємо те, що в ній не так; людина захворіла на рак, ми шукаємо за який гріх Бог її карає – таке у нас викривлене богослов’я. Тому замість того, щоб однозначно визначити, хто є агресор у війні на сході України (і в анексії Криму), у кого нахабна сила, ми шукаємо провину України: а може ми щось не так зробили, а може треба дружити? Це примітивне рабське мислення, воно небіблійне.

Я вірю, що Біблія повинна проповідуватися цілісно і християнство повинно стосуватися всіх сфер життя. Я бачу, що частина протестантів прозріла, прокинулася після Майдану і під час війни. І усвідомила дещо негативне про себе: що нам нічого не цікаво і «мир, дружба» з усіма, незалежно від світогляду. Але зрозуміли й те, що насправді, ми більше, ніж закрите суспільство!

Існує так само певна тенденція в нашій протестантській спільноті, що ми шкодуємо не жертву, а насильника. Коли чуємо про зґвалтування жінки, то шукаємо те, що в ній не так; людина захворіла на рак, ми шукаємо за який гріх Бог її карає – таке у нас викривлене богослов’я. Тому замість того, щоб однозначно визначити, хто є агресор у війні на сході України (і в анексії Криму), у кого нахабна сила, ми шукаємо провину України: а може ми щось не так зробили, а може треба дружити? Це примітивне рабське мислення, воно небіблійне.

Біблія, крім благодаті і милосердя, говорить ще і про справедливість. Прощення не означає безкарність. Йому передує покаяння, тобто повна зміна мислення. Якби Росія змінила мислення, принесла вибачення, компенсувала збитки, тоді мало б сенс вести мову про прощення. Але оскільки цього немає, ми повинні діяти по справедливості: маємо право протистояти будь-кому, хто прийшов у наш будинок, щоб забрати наші землі. Я стою на цій позиції. На жаль, її не всі приймають, розуміють і поділяють. Я називаю це лицемірством. У практиці життя, коли така людина-пацифіст стикається з труднощами або несправедливістю по відношенню особисто до себе, вона діє не так, як говорить. Куди дівається той пацифізм і принципи непротивлення злу – він шукає схеми і засоби захистити свої інтереси, і суддів хороших, і депутатів, які можуть прикрити?! Це говорить про те, що протестанти хочуть загрібати жар чужими руками: на фронті повинен воювати не протестант, закони приймати не протестант, нести відповідальність повинен хто завгодно, крім протестанта. А от користуватися благами повинен протестант. Коли нас починають обмежувати – ми скаржимося. А що ми зробили для загального блага?

Ви за що молитесь?

Я молюся за перемогу; за наших солдатів; за те, щоб агресор відступив; щоб Бог поламав зуби ворогам; як Давид молився «Навчи руки мої битися», за жертв війни. Всьому свій час. Є час для війни, є час для миру. Зараз час війни. Але всі війни закінчуються, закінчилася Столітня війна, закінчиться і ця. Але рани заживають довго.