Не втомлююся милуватися красою Церкви! Я бачу її у характері та вчинках християн. Їхня любов дієва, а віра рухає гори. Їхнє життя сфокусоване на покликанні і сповнене чудес, які Господь творить разом з ними і через них. Олесь Ширий один із таких людей: спокійний, доброзичливий, батько трьох дітей, талановитий фотограф, капелан-волонтер та координатор особливого проекту.
Після деокупації Київської області багато церков допомагали місцевим жителям гуманітарною допомогою. Але ти не зупинився на цьому. Розкажи, у чому полягала твоя допомога постраждалим від війни?
Відразу після звільнення Бучі, Ірпеня і Гостомеля я почав їздити туди з гуманітарною допомогою. Спочатку це були продукти, генератори, одяг для постраждалих і військових. Але ці речі мали значення на короткий час. Для більшого були потрібні однодумці, котрих я, до речі, швидко знайшов. Коли створилась команда, ми почали шукати рішення, які допомогли би людям більш суттєво. А що для людини може бути більш значущим, ніж житло? Ви ж пам'ятаєте, що довкола Києва у цей час було багато зруйнованих будинків? Серце краялось від того, що кожен раз ми натрапляли на людей, які жили у підвалах або у місцях непридатних для життя. Ось тоді ми зрозуміли, що відповіддю на потреби багатьох людей були б тимчасові будиночки.
Хіба можна силами волонтерів здійснити такі плани?!
Не приховую, ціна та обсяг необхідного нас лякали. Ми розпочали молитися і ділитись задуманим з друзями й церквами за кордоном. Те, що для Бога немає нічого неможливого, ми вже не тільки читаємо в Біблії, але й бачимо на власні очі! Багато друзів з-за кордону почали відкликатись і присилати пожертви, а дехто навіть приїздив, щоб попрацювати своїми руками на будівництві. Таким чином, на прикінці весни 2022-го ми почали купляти й встановлювати модульні будиночки. Пріоритет надавали сім'ям з дітьми, людям похилого віку і родинам військових.
Я зрозуміла, що ідеї досить швидко почали реалізовуватися. А наскільки успішно?
Впродовж першого року ми змогли зробити більш, ніж 200 будиночків, зокрема не лише у Київській області, але почали возити їх в Херсон, Харків, Суми та у Донецьку область. На цей час я зміг надати допомогу 40 родинам, які втратили власне житло. Загальна кількість модульних будиночків, які наша команда встановила, наближається до 300.
Паралельно навесні 2023 року ми збудували церкву у м. Гостомель для того, щоб створити середовище куди ми запрошуємо новонавернених з-поміж тих, кому надали допомогу і тих, хто її ще очікує.
Як гадаєш, дві головні заповіді взаємопов'язані з патріотизмом?
Думаю, що заповіді є його основою. Я завжди був патріотом України. Тому з початком великої війни почав робити те, що бачив необхідним: це і тимчасове житло, це й більше 30 поїздок на Донеччину (Андріївка, Покровськ, Мирноград, Селідове). Там я служив помісним церквам перші півтора роки повномасштабної війни. Після захоплення Андріївки я продовжив служіння на стабілізаційному пункті неподалік Ізюма у напрямку Бахмута. Там я допомагаю пораненим військовим, як капелан-волонтер. Був у них зовсім недавно, на початку червня. Зазвичай ми їздимо туди двічі на місяць.
Моєю особистою мотивацією у будь-якій справі була і є любов до Бога й до свого народу, тому що я вважаю це нероздільним. Ми з командою завжди свідчим людям про Божу любов і спасіння через віру в Ісуса Христа.
Як люди реагують на ваше свідчення і допомогу?
Люди, які втратили буквально все, дуже зранені. Тому потрібен час, щоб вибудувати довірливі стосунки. Особливо важко тим, хто довго чекав або чекає на допомогу. Люди здебільшого розчаровані і зневірені. Але як раніше, так і зараз для більшості людей нова домівка стає реальним чудом і вони дякують. Дякують тим, хто пожертвував фінанси, дякують нам, тим, хто встановив будиночок, дякують Богу. Ці люди, можливо, вперше відчули Його доброту і опіку. Для них не тільки новий дім стає дивом, але й усвідомлення Його присутності та Його участі у їхній долі. І це той час, коли люди відкриті чути Добру Звістку Спасіння. Тому у такі моменти я намагаюся бути чутливим до Святого Духа. З багатьма я підтримую стосунки і надалі.
