Ті руйнування, які приносить у людську душу війна, аналогічні почорнілим від кіптяви містам та їхнім вбитим жителям. Не можна дивитися на це без болю! Чи варто докоряти собі за прояв сильних почуттів і намагатися зберігати неупередженість? Де серед усього цього хаосу знаходиться любов? Чи будуть наші міста відбудовані заново? Чи оживуть палені камені людських доль із куп попелу, болю та крові розірваних сердець?
Біблія каже, що Бог дає надію в тому, що, пройшовши шлях горювання, ми зможемо знову облаштувати свої життя. Про це ми говорили з клінічним практикуючим психологом, консультантом гарячої лінії емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні Вікторією Демчук.
Наші емоції рухають нас до чогось, або ж відштовхують від чогось чи від когось. Тож важливо, найперше, вміти розпізнавати емоції, слухати і назвати їх. Наступним важливим вмінням є вміння управляти емоціями; опановувати їх силу і використовувати її на благо
Чотири головні емоції цієї війни – це страх, ненависть, сором та горе. Страх смерті, ненависть до ворога, сором через «меншу жертву» та біль втрати. Що з цим робити?
Почнемо, мабуть, з того, що у кожної людини є емоції. Вони, як дихання присутні щодня у нашому житті, у кожному моменті нашої взаємодії. Можна почуватися сумними, знеохоченими чи відчувати непрощення, заздрість, гнів, розчарування – це все емоції, які керують поведінкою людини.
Коли ми думаємо про емоції, то найкраще зрозуміти їх суть через етимологію слова «емоція», яка походить від французького émouvoir , що означає «рухатися». Так ми влаштовані Богом, що емоції спонукають нас до якихось дій. У Біблії зустрічаємо місце, де написано, що Ісус побачив натовп і змилосердився над ними (Мт. 9:36). Коли Ісус бачив, як страждають люди, Він хотів допомогти їм. Таким чином, наші емоції рухають нас до чогось, або ж відштовхують від чогось чи від когось. Тож важливо, найперше, вміти розпізнавати свої емоції, слухати і назвати їх. Наступним важливим вмінням є вміння управляти емоціями; опановувати цю силу емоцій і використовувати її на благо.
Чи кожному властиво переживати страх смерті? Як людині його опановувати?
Страх смерті – цілком зрозуміла емоція багатьом із нас, чи не так? Дуже природно, що у ситуації загрози життю ми найперше шукаємо фізичної безпеки для себе і своїх близьких. Про що це говорить? Про цінність життя, про те, що ми цінуємо дар життя, даний нам Богом.
Події, які загрожують власному життю чи життю близьких нам людей, провокують на біологічному рівні певні реакції. Психологи описують ці реакції трьома словами: бий, біжи, замри. Таким чином, можемо пояснити інтенсивні емоції страху, чи спалахи гніву, агресії, роздратування, чи непропорційну велику реакцію завмирання. У когось цей страх смерті є більшим чи меншим, залежно від того, як людина реагує на події, що загрожують життю, і як розуміє саму смерть. Для нас, християн, смерть – це перехід у вічне життя, це не кінець. Ісус говорить до нас: «Кажу вам, друзям Моїм: не бійтеся тих, хто вбиває тіло, а після цього не можуть більше нічого зробити. Скажу вам, кого боятися: бійтеся того, хто має владу, вбивши, ще й у геєну вкинути. Так, кажу вам: того бійтеся!» Луки 12.
А про що нам розповідає ненависть та гнів до ворога?
Ненависть чи гнів по відношенню до ворога – природна реакція на несправедливість, на жахливі муки невинних. Агресія, ненависть має місце і час, коли реагуємо на такі злодіяння та коли потрібно захищати країну від нападників. Ці емоції у даному періоді є нормальними і проявляються не лише на рівні душі, а й на рівні духу та свідчать про наші цінності. Важливо скерувати їх в добре русло – не мовчати про гріх, захищати державу, допомагати безпомічним.
«Надвечір вони повертаються, скиглять, як пес, і перебігають по місту, й ось слова вивергають устами своїми, мечі в їхніх губах, та хто це почує. Але посмієшся з них, Господи, і всіх поган засоромиш! Твердине моя, я Тебе пильнуватиму, бо Бог оборона моя! Мій Бог, Його милість мене попередила, Бог учинить мені, що побачу падіння своїх ворогів! Не вбивай їх, щоб народ мій цього не забув, міццю Своєю розвій їх і зниж їх, о щите наш, Господи! Гріх їхніх уст є слово губ їхніх, і нехай вони схоплені будуть своєю пихою, і за клятву й брехню, яку кажуть!» Псалом 58(59)
Якщо ненависть буде постійно керувати нами, ми станемо подібними до нашого ворога і ця ненависть у майбутньому може погубити нас самих. Тому цілющим для нас буде не носити її у собі постійно
Ще у контексті ненависті до ворога ми не повинні забувати про існування етики ведення війни, згідно якої недопустимим є катування полонених військових чи ненадання медичної допомоги пораненим. Мене вражає той факт, що навіть до найзапеклішого ворога, який потрапляє у полон, потрібно проявити гуманне ставлення, як би важко це не було. Це робить нас людьми навіть на полю бою.
Розумію, що для всього є свій час, і для ненависті також: вона додає сил боротися. Але чи може ця сильна емоція обернутися проти того, хто її переживає?
Так. Якщо ненависть буде постійно керувати нами, ми станемо подібними до нашого ворога і ця ненависть у майбутньому може погубити нас самих. Тому цілющим для нас буде не носити її у собі постійно. Подібно до псалмоспівця нам важливо виливати свою душу перед Богом, адже молитва має також терапевтичний ефект і може вивільняти наші емоції перед Тим, Хто завжди чує нас і може зрозуміти наше серце, прийняти усі наші емоції.
«Визволь мене від моїх ворогів, о мій Боже, від напасників моїх охорони Ти мене! Визволь мене від злочинців, і спаси мене від кровожерних, бо ось причаїлись на душу мою, на мене збираються сильні, не моя в тім провина, о Господи, і не мій гріх! Без моєї провини вони он збігаються та готуються, устань же назустріч мені та побач! і Ти, Господи, Боже Саваоте, Боже Ізраїлів, збудися, щоб покарати всіх поган, і не помилуй нікого із зрадників злих!У гніві їх знищ, знищ і хай їх не буде, і хай знають вони, що царює Бог в Якові, аж до кінців землі!» Псалом 58(59)
Тоді що має керувати нами у цій війні, якщо це не ненависть?
У цій війні я би радше говорила про праведний гнів. Адже Бог гнівається на неправду, злочини та гріх. У Бога є емоція гніву. Написано у Приповістях 6:16-19: «Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім то гидота душі Його: очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну ллють, серце, що плекає злочинні думки, ноги, що сквапно біжать на лихе, свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів!». І як уже згадувалося, такий праведний гнів має скерувати нас як державу на творення добра – зупинити зло, захистити нашу землю, покарати винних, навести лад серед цієї руїни в подальшому.
Більше того, нехай нами керує любов! Любов до нашої землі, до нашого народу, а це і є справжній патріотизм та виконання заповіді Божої «Шануй батька свого і матір свою». Нехай цей праведний гнів та любов до Батьківщини допоможе нам, українцям, відродитися – стати ще більше самодостатніми і гідними, але не пихатими; мужніми, але не зарозумілими; керуватися любов’ю до своєї землі та свого народу більше, ніж ненавистю до ворога. Бо уже весь світ побачив до чого призводить темрява та обман у народі, і що відбувається, коли народ не є самодостатнім і гідним.
На мою думку, сором найнелогічніша емоція з тих, які ми до цього розглядали?
Дійсно, так може здаватися, що ця емоція не є логічною. Проте вона виникає у багатьох людей, а отже про щось свідчить. Мабуть, про любов, про бажання підтримати і допомогти у найскладніший момент тим, хто тобі дорогий – твоєму народові, твоїй великій сім’ї у 44 млн осіб.
Уже багато було сказано про синдром того, хто вижив, переїхав, живе в більш комфортних умовах тощо. Та варто все ж собі нагадувати – не я почав(ла) цю війну, не я вчиняю це зло по відношенню до мого народу. Важливо задати собі питання – з якою метою я переїхав(ла)? Можливо, я переїхала, щоб зберегти психіку маленької дитини? Для чого я знаходжуся там, де я є зараз: у Києві, Львові, на лінії фронту чи за кордоном? Чому Бог тут мене поставив? Що я можу зробити тут з моїми ресурсами та вміннями? Я не можу врятувати всіх, я не можу все на світі контролювати, але є щось у межах моєї зони контролю. Що це? Якщо знайду сенс мого перебування в тому чи іншому місці, зможу по-іншому переживати ті обставини, в яких я є. Як сказав Віктор Франкл: «Той, хто знає навіщо жити, може витримати майже будь-яке як».
Нехай нами керує любов! Любов до нашої землі, до нашого народу, а це і є справжній патріотизм та виконання заповіді Божої «Шануй батька свого і матір свою»
Знайдіть у собі цей сенс: Я знаходжуся тут, бо я повинен (повинна)… І нехай кожен знайде для себе своє закінчення цього речення. І це буде для Вас правильно.
Як правильно горювати?
Насправді, немає єдиного правильного способу горювання, адже у кожного втрата може бути різною і реакції на втрату теж різними. Хтось втратив дорослу близьку людину, хтось дитину, хтось дім, улюбленого собаку, рівень життя, здоров’я душі і тіла, знайоме оточення, стосунки або інше. Все це – втрати. В період горювання важливо визнати свою втрату – НЕМАЄ ГІРШОГО ГОРЯ, НІЖ МОЄ, визнати і запросити у своє життя усі ті емоції, які відчуваєш, оплакати своє горе, говорити про нього. Не варто применшувати чи знецінювати його, бо у кожного воно своє.
Як допомогти людям, які переживають горе? Що можна говорити тим, які горюють, а що ні?
Тим, хто допомагає людині пройти шлях горювання, потрібно слухати людину без упередження; виказувати своє співчуття, не порівнюючи з іншими та погорювати про її втрату разом. «Плачте з тими, хто плаче», – говорить нам Біблія. Не варто обіцяти, що все налагодиться і все буде добре. Все буде по-іншому і кожному з нас доведеться вчитися жити з цим «іншим».
Необхідно підтримати людину, яка горює, дозволити їй бути з цими емоціями, дозволити говорити вголос про її втрату, адже ШЛЯХ ВИХОДУ З ГОРЯ ЛЕЖИТЬ ЧЕРЕЗ ГОРЕ, і людина може бути у стані горювання до 6 міс, а то й до 1 року, залежно від утрати, і будь-які реакції на втрату в цей період будуть нормальними, навіть якщо вони не здаватимуться нам такими. Разом з цим, згодом добре буде допомагати людині повертатися до виконання щоденних обов’язків, знайти ресурсні активності, щоб вона могла відволікатися і повертатися до щоденного життя, знайти опору у цей непростий період. Таким чином, процес горювання повинен проходити паралельно у двох напрямках: час на горювання (де людина оплакує свою втрату, повертається до спогадів тощо) і час на відновлення (коли людина повертається до щоденного життя, робить щось нове, шукає ресурсні активності тощо). Ці два процеси повинні постійно чергуватися, щоб цей період горювання став цілющим. Це називається дуальна модель горювання.
Що таке «ресурсні активності», де їх шукати? Чи може людина знайти їх сама чи потрібна допомога?
Ресурсні активності – це діяльність, яка приносить людині задоволення, наповнює силою, дає наснагу. У кожного це може бути щось своє, те, що людині подобається робити – до прикладу, гуляти в лісі чи містом, їздити на велосипеді, слухати музику, робити фізичні вправи чи вдома просто запалити свічку, почитати книгу, приготувати їжу тощо. Сама людина знає, яке заняття їй подобається чи подобалося раніше, і щоб допомогти людині віднайти ці активності можна обговорити їх, запитати, що б їй хотілося зробити у першу чергу. Важливо щоденно виділяти час на активності, які дають відпочинок і силу, особливо у такий емоційно і фізично важкий час. Якщо горе важке, людина може відмовлятися від будь-яких активностей у гострий період, тоді треба дати їй час на горювання, але пізніше знову запропонувати щось зробити разом, і такими чином підтримати людину в горі.
На завершення, хочеться додати, що для нас, віруючих, так важливо визнавати ту реальність, у якій ми знаходимося, якою гіркою вона б не була, та разом з тим знаходити надію посеред руїни, живитися надією з Божого Слова. Бо життя переможе смерть, а світло – темряву. «А я буду співати про силу Твою, буду радісно вранці хвалити Твою милість, бо для мене Ти був в день недолі моєї твердинею й захистом! Твердине моя, до Тебе співати я буду, бо Бог оборона моя, милостивий мій Боже!» Псалом 58(59)