Цього дня народився історичний діяч, чия постать справедливо заслуговує на асоціацію з ірраціональною та навіть божевільною жорстокістю. Мова йде, звичайно, про генсека Комуністичної партії СРСР Йосипа Сталіна.
Випускник духовного училища, який захопився комуністичними ідеями, був пізніше виключений з духовної семінарії та приєднався до революційних осередків Комуністичної партії. Йосип Сталін брав активну участь в подіях Жовтневого перевороту, а також в подальшій інтервенції червоноармійців в Україну, Білорусь та Польщу. З того часу він почав швидкий рух по кар’єрних сходинках, що дало можливість після смерті Леніна фактично встановити одноосібне керівництво в партії.
Прихід Сталіна до влади запустив цілу серію докорінних перетворень в Радянському Союзі. Період з кінця 1920-х до початку Другої світової війни став десятиліттям величезних (а головне невоєнних) втрат. Щоправда, варто зазначити і про згортання сексуальної революції, подальше поширення якої було просто неможливим з огляду на економічну нестабільність та загальний розвал державної системи. Однак для “боротьби” з тотальним відставанням генсек залучив всі можливі і неможливі важелі без огляду на моральні норми чи, тим паче, демократичний процес.
Саме в цей час починається масова, а головне, примусова колективізація, яка не лише позбавила селян мотивації працювати, але й в ході якої була розгорнута ціла кампанія дискредитації та фізичного винищення середнього класу в Україні. Тоді ж для придушення селянських бунтів керівництво СРСР використало армію, а вже зовсім скоро і голод як спосіб винищити мільйони селян.
В цей самий час розгортається тотальна боротьба проти Церкви. Єпархії закривають, храми конфісковують чи навіть руйнують, а всі, хто не зрадив своєї віри, піддаються переслідувань чи навіть фізично винищуються за абсурдними звинуваченнями. Подібна доля чекала на мільйони громадян СРСР, які мали сміливість мінімально не погодитися з політикою партії чи навіть випадково потрапити в жорна системи після неправдивого доносу.
Проте на 1930-х злочинне керівництво Йосипа Сталіна не завершилося. Після розпаду Радянського Союзу, а особливо в процесі декомунізації, для українців відкрилися чисельні факти про Другу світову війну, які розвінчували міф про “Велику перемогу”. Керівництво СРСР постало зовсім в іншому світлі. З переможців нацизму та чи не головних антифашистів радянські лідери на чолі зі Сталіним постають в ролі чи не головного союзника нацистів та агресора у війні. Після зміни кон’юнктури після 1941-го, генсек не проявив належного професіоналізму. Ані оборона, ані подальший наступ не відзначалися порядком чи геніальною стратегією, а сьогодні все частіше перемога в тій війні асоціюється лише з повною віддачею і численними жертвами мільйонів простих солдатів. Очевидно, що менеджерський геній Сталіна сильно перебільшений.
Його постать не випадково асоціюється з класичним образом тирана, готового піти на будь-які кроки заради своєї мети та утвердження влади. Однак хіба лише він призвів до асоціації комунізму з масовими жертвами, бідністю та голодом? Мао Цзедун, Пол Пот, вже сформована ціла династія Кімів, Фідель Кастро, Хо Ші Мін – всі вони більшою чи меншою мірою відзначилися злочинами проти свого ж народу. Причина ж цього в тому, що сама ідеологія комунізму передбачає жорстоку боротьбу та фактичну диктатуру, без якої режим просто не втримається довго. Пам’ятаймо ж про це, коли ліві вчергове будуть пропонувати суспільству свій шлях до “світлого майбутнього”.