Міжнародні організації, зазвичай, слугують миротворчим і гуманітарним цілям. В їх статутах метою діяльності, зазвичай, вказуються досягнення миру й безпеки, подолання бідності й нерівності, захист прав людини, боротьба з міжнародним тероризмом та інші конструктивні цілі. Так в теорії. На практиці все буває не так благородно.
18 вересня 1934 року Радянський Союз був прийнятий до Ліги Націй. Ця організація заснована державами-переможницями у Першій світовій війні і була фактичною попередницею ООН. Цілі були поставлені дуже великі і гучніі: роззброєння, запобігання військових дій, забезпечення колективної безпеки, врегулювання суперечок між країнами шляхом дипломатичних переговорів, а також поліпшення якості життя на планеті. Відразу після її створення членство в такому об’єднанні свідчило про впливовість держави на міжнародній арені, адже найпершими її членами були переможці у війні, держави Антанти: Франція, Великобританія та їх союзники США.
Для Радянського Союзу вступ в Лігу Націй був не скільки миротворчим чи гуманітарним кроком, стільки імітацією миролюбності та європейської цивілізованості. Здавалося б, очікуване рішення про вступ, типове для міжнародної політики ХХ століття, коли вже були зроблені перші кроки до глобалізації. Однак, виникає чимало питань до самої організації, в яку приймають державу, подібну до СРСР.
Союз з 1920-х років фінансував та розсилав по усьому світу диверсантів і агентуру Комінтерну, які займалися відверто незаконною (в тому числі насильницькою) діяльністю. В 1933 році іноземні журналісти вже писали про Голодомор в Україні. Вже тоді було відомо світу, що на наших теренах був не просто голод через неврожай, а навпаки – в дуже плідний рік селяни голодували саме через цілеспрямовану політику влади. Також було відомо про репресивну політику сталінських часів, включно з використанням практично рабської праці на об’єктах індустріалізації. Однак СРСР все одно приймають до міжнародного клубу держав, що декларували гучні й благородні завдання.
Державі, яка проводила геноцид, спонсорувала тероризм і заворушення в інших країнах, було надане чільне місце в світовій політиці міжвоєнного часу. Вже через 5 років СРСР був виключений з Ліги Націй, причиною чого стала радянська агресія проти Фінляндії. Але пізніше, після Другої світової війни, Радянський Союз був не просто учасником новоутвореної ООН, а виступав як її співзасновник та постійний член Ради безпеки. Сьогодні його місце займає Російська Федерація, яка, маючи величезні преференції в ООН, фактично залишається чи не основним агресором у світі.