В період кризи тоталітарної системи в СРСР виникають численні дисидентські рухи. Не оминув цей процес і церкву.
Всі десятиліття радянського панування відзначилися агресивною атеїстичною політикою, що проводилася методами прямого терору й залякування. Після імітованої ліквідації Української Греко-Католицької Церкви та масових репресій проти священнослужителів різних конфесій, Україна зазнала цілком нав’язаного атеїстичного впливу. Ті храми, які не були відібрані в парафій державою не могли задовольнити всіх релігійних потреб населення, та й відвідування церков було ризиковою справою, адже віра була перешкодою до кар’єрного зростання та приводом для звільнення з роботи чи відрахування з університету.
Попри це залишалося чимало віруючих, які продовжували церковну та євангелізаційну діяльність у підпіллі. Саме такі люди створили 9 вересня 1982 року Ініціативну групу захисту прав віруючих і церкви. Очолив її Йосип Тереля – греко-католицький письменний і дисидент.
Основні напрямки діяльності ініціативної групи зосереджувалися на боротьбі за реабілітацію та повернення легального статусу Українській Греко-Католицькій Церкві, відновлення Української Автокефальної Православної Церкви; легалізацію і неперешкоджання діяльності протестантських церков. Загалом, група домагалася фактичного визнання права на свободу совісті та вільне здійснення релігійних обрядів.
Очевидно, що першочерговим завданням було звільнення в’язнів віри та реабілітація засуджених і страчених священнослужителів. Але релігійні діячі не забули нагадати владі й про злочинне відбирання храмів і монастирів, повернення яких було однією з ключових потреб церкви. Вони переймалися також питаннями майбутнього церкви, а тому вимагали від влади дозволу для бажаючих отримати богословську освіту виїхати на навчання за кордон. Ця проблема постала з плином часу, коли до кінця століття переважна більшість священників і релігійних діячів були людьми поважного віку, а тому майбутнє Церкви стояло під питанням.
Звичайно, було б дуже наївно очікувати від керівництва УРСР швидких поступок чи хоча б спроб дослухатися до християн. Досить скоро релігійні активісти потрапили під пильний нагляд спецслужб і того ж року Йосип Тереля був засуджений на 1 рік за “дармоїдство”, адже релігійна діяльність не визнавалася як трудова зайнятість.
В цей період групу очолює Василь Кобрин – послідовний активіст на захист УГКЦ. У листопаді 1984-го також заарештований і засуджений на 3 роки виправних таборів за свої погляди та розповсюдження брошури «Хроніка Католицької церкви на Україні».
Через рік Йосипа Терелю вже звинуватили в “антирадянській агітації та пропаганді”. Причиною інкримінації кримінальної справи став факт авторства Терелі восьми випусків «Хроніки Української католицької Церкви», листи до закордонних католицьких лідерів, поширення християнської літератури та усні висловлювання на релігійні теми. Все це вартувало йому обвинувального вироку та засудження на 7 років таборів.
Попри переслідування лідерів ініціативної групи її діяльність не вщухала аж до 1990-х років. Відновлення Української Греко-Католицької Церкви відбулося на початку 1990 року, а після проголошення незалежності України, держава відмовилася від державної політики атеїзму, що дало можливість християнам вільно сповідувати свою віру та проводити відкриту євангелізацію.