Чимало визначних українських письменників стали відомими не лише через свою літературну творчість: Тарас Шевченко був талановитим художником, Леся Українка збирала етнографічний матеріал, зокрема записувала народні пісні.
Багатогранність особистості привертає особливу увагу, коли окрім власне творчого доробку культурний діяч стає відомим своєю громадянською позицією чи навіть політичною діяльністю. Таким був Іван Франко. Для широкого загалу він відомий, перш за все, як талановитий поет і прозаїк. Але свого часу з ім‘ям Франка асоціювалася ціла епоха творення перших українських партій.
В 1890 році Іван Франко очолив першу українську партію – РУРП (Русько-українська радикальна партія), співзасновником якої був разом із Михайлом Павликом. Вона об’єднала багатьох впливових діячів народницького руху Галичини, проте в своїй основі мала соціалістичні ідеї, що було характерним для громадсько-політичних рухів Європи кінця ХІХ століття. Однак ліва (в деяких моментах відверто марксистська) ідеологія РУРП не принесла їй великої популярності у традиційно греко-католицькій Галичині.
Не можна оминути його відносини з церквою та ставлення до Бога. Творчість Франка є дуже різноманітною і багатогранною, тому ранні й пізні твори є свідченням трансформації поглядів самого автора в ставленні до релігії зокрема.
Рання творчість письменника (наприклад, його перша збірка «Баляди і розкази») цілком відповідає духу християнського ідеалізму. Однак пізніше політичні погляди трансформуються в бік марксизму, що вплинуло не тільки на економічні погляди Франка, але, в першу чергу, на соціально-культурні та релігійні. З 1870-х років він починає послідовно критикувати християнство та церкву, а пізніше видає свої найбільш критичні до віри праці: вірші «Товаришам із тюрми» (1878), «Рубач» (1882), поему «Ex nihilo (Монолог атеїста)» (1885) тощо. В публіцистичних працях («Чого хоче галицька робітнича громада?» та «Програма галицьких соціалістів») він ставить під сумнів ключові християнські доктрини (божественність Ісуса Христа й потойбічне життя).
Радикальний рух, одним з очільників якого був письменник, націлювався на секуляризацію українського громадського й культурного життя. Під шквал критики соціалістів постійно потрапляла Українська греко-католицька церква та її духовні діячі. Однак фактична відсутність готового до революції пролетаріату й висока релігійність місцевого населення примусили актив партії певною мірою переглянути свої позиції.
Наприкінці ХІХ століття погляди Франка на християнство дещо змінилися в бік виваженості й поміркованості. Можливо, це результат деякого послаблення революційного запалу, а, можливо, справа у дружбі з багатьма священниками Галичини, серед яких був і митрополит Андрей Шептицький.
Безперечно, Іван Франко – це видатна особистість і талановитий автор десятків творів. Його роль в оформленні народницького руху в форму політичної партії важко переоцінити. Разом з тим, політичні погляди і світогляд, який їх формує, були каменем спотикання для політичного життя Галичини. Але Франко вчасно відійшов від явно марксистських ідей, зосередивши увагу на національній боротьбі, що було більш актуальним питанням для українців, позбавлених державності.