Сьогодні в Україні святкується День незалежності. Рівно 28 років тому Верховна Рада проголосила Акт проголошення незалежності України.
Відновленій Україні ще немає і трьох десятиліть, проте державницька традиція на наших теренах існує вже понад тисячу років. Хоча формування української нації сягає не такого далекого минулого, але ще в часи Київської Русі староруська державність виникла саме довкола Києва.
Одну з ключових ролей у формуванні етнічної і національної спорідненості відіграла епоха козацтва, проте, на відміну від багатьох європейських народів, українці тоді втратили можливість створити свою державу на довгі три сотні років.
Безперечно, ХХ століття стало кульмінацією мрій українців про незалежність. На його початку ми підхопили хвилю утворення нових національних держав в ході розпаду великих імперій після Першої світової війни. Саме в ході розпаду Російської імперії відбулося проголошення УНР, ЗУНР та їх драматична злука на тлі більшовицького вторгнення. Проте внутрішня слабкість, відсутність цілісного бачення майбутнього для новоутвореної держави, наївні сподівання соціалістів, що перебували при владі в Україні, у поєднанні з імперськими пориваннями ззовні, призвели до краху державницьких процесів та окупації України на довгі роки. Невдача спіткала й Карпатську Україну, яка не проіснувала й півроку та Українську державу, проголошену вже під німецькою окупацією.
Однак той потужний національний і державницький рух, що проявився в ході перших і других Національно-визвольних змагань, не був зламаний навіть голодоморами, радянськими репресіями та кровопролитними війнами. Мрія про незалежну Україну жила в свідомості людей навіть в умовах тоталітарного СРСР.
Безпосередньому відновленню української державності передувала низка подій і обставин, що склалися наприкінці 1980-х – початку 1990-х років. Послаблення радянського тиску та поширення скептицизму до ідеї «світлого комуністичного майбутнього» сприяли формуванню численних громадських і культурних ініціатив, які актуалізували питання відновлення незалежної України. Першим вагомим кроком до здійснення цієї мети було ухвалення Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 року).
Вже через рік після цього відбулася спроба реакційного державного перевороту в СРСР (Серпневий путч). Тоді Державний комітет з надзвичайного стану, в який входили консервативні представники Компартії та силового блоку, намагалися усунути від влади Михайла Горбачова з метою спротиву реформам та задля збереження попереднього радянського ладу.
Небезпека такого розгортання подій запустила протилежну реакцію в республіках. Загроза втратити наявну на той час самостійність підштовхнула їх до якнайшвидшого виходу з Союзу (приклад цього ще в 1990 році продемонстрували балтійські держави).
Коли в Москві відбувалися драматичні події, пов‘язані з протидією путчистам, то в Києві під Верховною Радою зібрався велелюдний мітинг, на якому люди вимагали проголошення незалежності. Не останню роль в цих процесах відіграв Народний Рух, який не лише мобілізував патріотичних активістів на вулицях, але й доклав зусиль, щоб переконати депутатів від Компартії (які складали абсолютну більшість парламенту), щоб вони підтримали відновлення незалежності. І дійсно так сталося: 24 серпня 1991 року Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. Зміст цього документу був підтриманий громадянами на референдумі в грудні того ж року, що означало остаточний розрив з Радянським Союзом.
Часто можна почути дорікання, направлені на те, що незалежність нам легко дісталася, а тому українці її не цінують. Але обставини останніх років стали для нас викликом і перевіркою на міцність. Сьогодні Україна переживає непрості часи, які в черговий раз актуалізують питання державотворення. Зовнішня агресія й війна загрожують нашому суверенітету, як і 100 років тому. Саме тому час реалістично подивитися на перспективи нашого майбутнього і боротися за справжню незалежність, а не вибілювати репутацію агресора, повторюючи помилки сторічної давнини.