Щороку 23 серпня українці відзначають День прапора. Цього дня 1991 року, напередодні проголошення незалежності України, депутати Верховної Ради внесли синьо-жовтий прапор до сесійної зали. Ця історична подія відбувалася на тлі грандіозних геополітичних змін і, звичайно, державницького становлення України.
Український прапор має багатовікову історію. Якщо говорити про кольорову гамму стягу, то тут, очевидно, його забарвлення походить від символіки ще Галицько-Волинської держави, на прапорі якої використовувалося поєднання сього та жовтого кольорів. В роки Гетьманщини козаки мали доволі різноманітну символіку: прапори повторювали вже згадану кольорову гамму, а також було чимало таких, що включали червоний і білий кольори. Поєднання синього та жовтого кольорів зустрічалося на стягах Чорноморського козацького війська.
Синьо-жовтий прапор сучасного зразка вперше публічно був продемонстрований 25 червня 1848 року у Львові. Тоді українці, що проживали в Королівстві Галичини та Володимирії вивісили його як національний символ над Львівською ратушею. На території Наддніпрянщини його як національний символ українців почали використовувати після революції 1905 року. Визнання цього прапору прийшло вже після проголошення Української Народної Республіки. В 1918 році Центральна Рада окремим законом визнала синьо-жовтий біколор державним стягом.
Протягом усього періоду перебування України в складі СРСР національний прапор, який був символом військової боротьби за незалежність, вважався забороненою символікою. Попри це історія знає чимало випадків таємного вивішування стягу як протесту проти радянського поневолення. Так, наприкінці 1950-х років на Львівщині діяла підпільна група людей, які вночі вивішували синьо-жовтий прапор в публічних місцях і поширювала антирадянські листівки.
Такі дії привернули увагу радянських спецслужб і невідомі патріоти були арештовані (керівника групи розстріляли, а ще шестеро отримали тривалі тюремні ув’язнення). В 1966 році відбувся подібний інцидент, коли двоє киян (Георгій Москаленко та Віктор Кукса) самовільного вивісили синьо-жовтий прапор замість радянського над будівлею Київського інституту народного господарства.
Це лише кілька випадків, але таких сміливців було чимало. Згодом вони отримали назву “прапороносці”. Проте за чітку громадянську позицію їм доводилося дорого платити: багато ініціаторів демонстрації українського стяга отримували чималі терміни в мордовських та уральських таборах.
Не зважаючи на це, ще з 1989 року почастішали випадки такого самовільного вивішування синьо-жовтих прапорів, а в 1991 році це вже була основна символіка під час вуличних демонстрацій. 23 серпня відбулася історична подія, коли депутати Верховної ради внесли до сесійної зали український прапор, освячений священником автокефальної церкви Петром Бойком. Вже на наступний день парламент проголосував за проголошення незалежної України, а 4 вересня 1991 року над Верховною Радою України замайорів синьо-жовтий прапор.
28 січня 1992 року Верховна Рада своєю постановою офіційно проголосила синьо-жовтий біколор державним стягом України. Цим актом підкреслювалася спорідненість незалежної України з державницькими процесами минулих років та навіть минулих століть.
Попри історичну традицію сьогодні лунають вимоги змінити вигляд державного стяга. Хоча Конституція України чітко визначає розташування синьої і жовтої смуги, однак є чимало людей, які вимагають перевернути прапор (змінити так, щоб угорі був жовтий колір). Проте ці ініціативи, зазвичай, супроводжуються посиланнями на певні езотеричні вірування і не мають достатніх підстав для перегляду законодавства, що визначає вигляд українського стяга.
Звичайно, християнам не вартоприписувати державній символіці певні магічні властивості, але завжди слід зважати, що Український прапор – це значно більше, ніж просто зшиті смуги синього і жовтого кольору. Це більше, ніж згадка в Конституції чи елемент інтер’єру державних установ. Синьо-жовтий стяг – це символ боротьби, що розтягнулася на століття; символ сучасних військових здобутків та захисту Батьківщини; символ української ідентичності та національного становлення, яке все ще відбувається.