8 липня 1709 року відбулася Полтавська битва

8 липня 2019 р. \ оновлено 22 лютого

310 років тому під мальовничим містом Полтавою відбулася грандіозна битва між арміями Московського царства та Шведської імперії, яка вирішила не лише розв’язку Північної війни, але й долю українського народу на подальші століття.

В ході Північної війни армія шведів здобула численні перемоги на території Речі Посполитої та Саксонії, що дало можливість королю Карлу ХІІ вийти на Москву. Було обрано південний шлях, і в планах шведів маршрут пролягав через Полтаву, Харків і Курськ.

В цій битві шведський король отримав несподіваного союзника – гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепу, раніше відомого як повністю лояльного до Петра І гетьмана. На боці шведів виступили українські козацькі полки на чолі з гетьманом, який, вбачав реальну небезпеку для самостійності України та можливість суттєвого обмеження козацьких вольностей (що надалі справдилося) та повне зосередження Козацько-Гетьманської держави в руках Москви. Ще від початку XVIII століття відносини гетьмана та московського царя були напруженими. Іван Мазепа бажав захистити автономію Гетьманщини, натомість політика Петра І свідчила про намір перетворити українські землі в чергові губернії Московської держави. Саме тому Іван Мазепа переходить на бік Швеції, яка, на відміну від інших сусідів Гетьманщини, не була її потенційним ворогом.

Перед безпосередньою битвою Полтава кілька місяців була в облозі шведами. Вранці 8 липня шведська піхота розпочала штурм редутів, однак атака від самого початку була невдалою. Після кількох спроб перегрупування та нових штурмів, Карл ХІІ намагався обійти редути, що також було невдалою спробою, щоб захопити місто. В цей час Петро І зміг виставити на противагу їм величезну кількість піхоти. Сили були нерівними. Російська армія переважала противника в десятки разів, що було однією з ключових причин поразки шведів та їх союзників.

Трагічною й цинічною виявилася капітуляційна угода, яку підписав зі шведського боку Адам Левенгаупт і Олександр Меншиков із російського. Згідно з угодою, запорозьких козаків, які воювали на боці шведів, останні мали видати російській стороні (фактично на смерть). Коли це сталося, то згодом їх стратили.

Для українців перемога Московського царства означала пришвидшення експансії та суттєве обмеження прав Козацько-Гетьманської держави, а Лівобережжя практично повністю потрапило в залежність від Москви. Поразка козаків, очолюваних Іваном Мазепою, означала початок масштабного переслідування прихильників гетьмана. «Мазепинців» (так називали козаків, що підтримували ідею самоврядності української держави) піддавали найжорстокішим катуванням та страчували по всій території Гетьманщини. А от для російських самодержавців навіть місце Полтавської битви стало об’єктом паломництва: сюди навідувалися Катерина І, Олександр Суворов, Олександр І та Микола І.

Полтавська битва поклала початок і конфлікту науковців. Історики довго сперечаються довкола постаті Мазепи. Протягом століть російська історіографія підносила гетьмана як нікчемного зрадника, ігноруючи його беззаперечне право захищати та відстоювати інтереси свого народу та української шляхти.

Ще більш радикальною була оцінка його російським духівництвом: Івана Мазепу російська церква піддала анафемі не через релігійні провини, а просто за нелояльність до московської влади. У відповідному документі українського гетьмана названо «антихристів предтеча, лютий вовк, овечою покритий шкірою, таємний злодій» та іншими не надто люб’язними епітетами. Однак справжні заслуги Мазепи перед церквою були зовсім протилежні: гетьман власним коштом побудував та відбудував десятки церков і монастирів, заснував християнські навчальні заклади, політично й матеріально підтримував церковні громади.

Полтавська битва – це один із символів російського самодержавства, засіб в руках пропагандистів, який століттями використовувався, щоб сконструювати міф про прагнення української незалежності як зраду перед «старшим братом». Це була воєнна перемога Москви у битві з менш чисельним противником, яка дала можливість Московському царству остаточно розбити шведів та пізніше закріпитися в Балтії. Петро І нарощував міць, захоплював нові й нові землі та народи і перетворив Московське царство з держави локального значення на Російську імперію з посяганнями на Європу.