Як відомо, в Радянському Союзі людині відводилося місце «гвинтика». Колективізм та одноманітність не залишали місце особистості та індивідуальності. Але чимало таких «гвинтиків системи» залишали по собі кривавий слід, чим назавжди вписали своє ім’я в історію та стали відомі як безжальні вбивці.
Цього дня народився Павло Судоплатов – виконавець низки гучних політичних вбивств радянської опозиції за межами СРСР. Уродженець Мелітополя з підліткового віку поповнив ряди Червоної Армії, служив прикордонником, шифрувальником, а пізніше співробітником Мелітопольського відділу ДПУ. В 1930-х роках служив при ОДПУ СРСР, а пізніше очолив одне з розвідувально-диверсійних підрозділів НКВС та викладав у Школі особливого призначення цієї структури. Робота на радянські спецслужби сама по собі передбачала наявність відповідних здібностей та відсутність емпатії, милосердя чи будь-яких моральних перешкод для виконання наказів. І з цією «роботою» Судоплатов відмінно справлявся.
На його рахунку чимало відомих політичних та релігійних діячів. Найбільш відомою операцією закордонного відділу НКВС стала організація вбивства Лева Троцького аж (одного з організаторів Жовтневого перевороту, який був особистим ворогом Сталіна). Троцький переховувався аж в Мексиці, проте радянська каральна машина дістала його і там.
Але для України Судоплатов відомий не менш резонансними вбивствами. В 1938 році він ліквідував Євгена Коновальця, попередньо проникнувши в структуру закордонного відділення ОУН і передавши особисто Коновальцю бомбу, замасковану під коробку цукерок. В 1947 році Павло Судоплатов організував замах на єпископа Греко-католицької церкви Теодора Ромжу, що звинувачувався в підтримці українського національно-визвольного руху і санкцію на вбивство якого дав особисто Сталін. Після невипадкової аварії єпископ помер від отриманих травм. Але на цьому низка вбивств не скінчилася. В 1950 році у званні генерал-лейтенанта НКВС Павло Судоплатов затверджує чекістсько-військову операцію по захопленню Романа Шухевича, в ході якої головнокомандувач УПА був застрелений.
Однак ще досвід Великої Французької революції («Революція поїдає своїх дітей») мав би навчити лівих, що найпалкіші їх обожнювачі самі стають жертвами режиму. Так сталося з наркомом внутрішніх справ Лаврентієм Берією, проте його підлеглому Павлу Судоплатову вдалося уникнути смерті і відбутися лише тюремним ув’язненням. З 1992 року був повністю реабілітований та займався літературною діяльністю. З огляду на всю його злочинну діяльність реабілітація виглядає, як мінімум, невиправданою.
За кожним кривавим режимом стоять конкретні люди, які виконують злочинні накази. Засудження тоталітарних ідеологій не достатньо без викриття конкретних злочинів конкретних людей. Так само і висвітлення діяльності певних особистостей без характеристики їх світогляду та ідеології не відтворює повної картини мотивації та причин їх вчинків.