23 роки тому Верховна Рада ухвалила доленосне рішення, затвердивши Основний Закон нашої країни.
Конституція є правовою основою будь-якої демократичної держави. Це своєрідний суспільний договір, в якому законодавці закріплюють основні цінності й принципи держави, права і свободи громадян, а також механізми формування та принципи роботи органів державної влади.
Після проголошення української незалежності 24 серпня 1991 року постало питання законодавчої основи для молодої держави. Вже з березня 1992 розпочався процес творення нової Конституції, який затягнувся на понад 4 роки. Доки в Україні напрацьовувалися норми Основного закону, то все ще діяла Конституція УРСР від 1978 року.
У квітня 1996 року у Верховній Раді була створена міжфракційна депутатська група для напрацювання норм Конституції та на її основі Тимчасова спеціальна комісія, яка була покликана доопрацювати проект Основного Закону. 4 червня 1996 проект Конституції було ухвалено в першому читанні. Перед другим читанням депутати внесли близько 6000 правок, розгляд яких затягувався до кінця місяця. Тоді Рада національної безпеки і оборони України в ультимативній формі вимагала якнайшвидшого завершення розгляду та засудила його затягування й затвердження нової Конституції, мотивуючи це можливою соціально-економічною кризою. Після цього було ухвалено рішення проводити безперервне засідання Верховної Ради доти, доки Основний Закон не буде ухвалено, що неабияк форсувало законотворчий процес і 28 червня Конституція України нарешті була ухвалена.
За ці 23 роки вона вже зазнала численних доповнень. Найбільш вагомим з них був перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки. Цю норму намагалися скасувати 2010-го, проте перевага парламенту все ж була повернута у 2014-му.
Конституція України є однією з найбільш демократичних і соціально орієнтованих. Хоча вона писалася для суверенної ринкової держави, проте відгомін 70 років комуністичної гегемонії відчувався і в новому Законі. Як в 1996-му, так і сьогодні вона в багатьох пунктах демонструє спадкоємність радянського законодавства, саме тому ряд її положень виконуються не повною мірою. В Конституції Україна проголошується соціальною державою, декларуються права на безкоштовну освіту, медицину та ряд інших соціальних благ, проте реалізація перелічених декларативних норм не видається можливою в умовах ринкової економіки.
Також від Радянського Союзу Україна успадкувала конституційну норму про відділення школи від церкви (ст. 35 КУ), що фактично стало юридичним підґрунтям для насадження в освітніх закладах атеїзму під прикриттям «формування наукового світогляду» та перешкодою для впровадження в школах предмету «Християнська етика».
Але деякі формулювання конституційних норм є не лише корисними, але й потребують захисту задля збереження і без того слабкої моральності суспільства. Такою нормою є 51 стаття Конституції України, яка декларує: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка», чим законодавчо закріплює гетеросексуальність як основу для шлюбу. Але вже сьогодні є чимало лівих ініціатив внести зміни до української Конституції задля розширення визначення шлюбу і фактичного наступу на сімейні цінності.
Сьогодні є чимало ініціатив довкола питання зміни конституційних норм та навіть повного переписування Конституції для її відповідності з економічними реаліями сьогодення. Проте такі дії мають відбуватися під пильною увагою громадянського суспільства і, звичайно, увагою християн як його невід’ємною складовою.