Не так вже й багато часу минуло після завершення Другої світової війни, коли світ занурився в нове глобальне протистояння відоме як «Холодна війна». Попри таку промовисту назву, вона не була позбавлена дійсно гарячих точок. 25 червня 1950 року розпочалася Корейська війна – один з кривавих епізодів цього протистояння.
Корейська війна велася між Південною Кореєю (її підтримували війська ООН, що складалися з американських та європейських солдатів) і КНДР, яку підтримали СРСР, Китай та їх союзники. Ще по завершенню Другої світової війни Корейський півострів був поділений по 38 паралелі, яка розділяла його на дві корейські держави (комуністичну та демократичну). Проте ситуація довкола зіткнення двох світів, двох систем цінностей залишалася напруженою. З 1949 року час від часу на кордоні відбувалися військові зіткнення і ситуація тільки загострювалася.
25 червня 1950 року війська Північної Кореї перейшли кордон свого сусіда і пішли в наступ на Південь. Вже 28 червня комуністичні війська захопили Сеул та рушили далі, захопивши майже весь Корейський півострів. Станом на вересень 1950-го року Південна Корея контролювала лише невелику частину території на південному сході.
Агресія КНДР була грубим порушенням міжнародного права. Саме тому ООН ухвалила рішення про організацію миротворчого контингенту для боротьби з північнокорейським агресором. Основну частину військ ООН складали американці, а також миротворчі сили деяких європейських держав, які надали чималу підтримку військам Південної Кореї в техніці та особовому складі.
Операцію зі звільнення захоплених територій очолювали генерал південнокорейської армії Чон Ніль Гун та американської Метью Ріджвей. Неабияк посилив союзну армію й американський Тихоокеанський флот у складі 230 кораблів. Контрнаступ розпочався 15 вересня не менш грандіозно, ніж наступ комуністів у червні. Вже до кінця вересня був звільнений Інчхон, південнокорейська столиця Сеул, а союзна армія вийшла на 38 паралель, яка і була попереднім кордоном. Після цього війська Організації Об’єднаних націй 11 жовтня пішли в наступ на Пхеньян і взяли його 20 жовтня. Однак СРСР та Китай теж втрутилися у війну як в плані забезпечення армії КНДР, так і безпосередньо участі у військових операціях. Сеул, столицю Південної Кореї, кілька разів захоплювали союзні війська комуністів і кілька разів звільняли війська ООН. Нарощення військової сили з обох сторін спричинило зростання масштабу воєнних операцій та запеклих боїв 1950-1953 роках.
Переговори про мир почалися ще в 1952, проте кілька разів зривалися аж до фінальних переговорів липня 1953. Тоді було підписано між сторонами перемир’я, яким повертався кордон між КНДР та Південною Кореєю на 38 паралель та утворювалася Демілітаризована зона вздовж усього кордону. Проте було підписано лише перемир’я, а не мирний договір. Минулого року глави двох Корей пішли на зближення, але навіть сьогодні офіційно мирний договір все ще не підписано.
Корейська війна забрала життя мільйонів солдатів і цивільного населення. Вона почалася як віроломна агресія комуністичної Півночі, а завершилася встановленням кордону на тій же 38 паралелі. Проте нічого не даремно. За десятиліття, що минули після війни, світ побачив справжню різницю між двома шляхами розвитку. Північна Корея пішла шляхом тоталітаризму, ідолопоклонства та ізоляції (її громадяни пережили голод, живуть у злиднях, хоча держава витрачає величезні кошти на ядерну програму). Натомість Південна Корея стала однією з найбільш християнських держав Азії та технологічно розвинених держав світу (прославилася такими технологічними гігантами як Samsung, LG, Hyundai).
Існування Південної Кореї, що і було метою ООН у війні, вчергове демонструє очевидну перевагу західного шляху розвитку для Кореї, на противагу комуністичної ілюзії Півночі. Технологічний злет замість злет замість голоду і концтаборів – ось результати трьох років війни.