Близько 1200 войовничих атеїстів із Союзу войовничих безбожників (серед яких було чимало іноземців) за активного сприяння радянської влади були долучені до планування агресивного наступу на свободу віросповідання в Радянському Союзі та оформлення дитячого безбожного руху в організацію Юних войовничих безбожників (ЮВБ СРСР). Серед учасників з’їзду було чимало комуністичних ідеологів та пропагандистів з-поміж діячів культури, зокрема Надія Крупська, Максим Горький, Микола Бухарін, Володимир Маяковський та інші. Очолював безбожну організацію більшовик Омелян Ярославський.
Це був вже другий з’їзд, делегати якого «напрацювали» конкретний план завдань для пропаганди атеїзму та викорінення віри. Ними розглядалася релігійна ситуація в СРСР та методи майбутньої дехристиянізації населення, в основному через пропаганду та державний тиск.
В резолюції, ухваленій на з’їзді, був окреслений перелік рекомендацій для місцевих осередків товариства безбожників. Вони передбачали загальний остракізм духівництва, заборону профспілкам співпрацювати з релігійними організаціями, фінансування антирелігійної пропаганди органами державної влади та сприйняття її як частину своєї роботи, а також створення «безбожних колгоспів».
Але для створення видимості демократії було вирішено, що храми можуть закриватися лише за згодою більшості трудящих. Проте, не було жодної постанови, щоб ця більшість включала віруючих людей, пов’язаних з даною релігійною структурою. Також рекомендацією з’їзду було використання розбіжностей між різними конфесіями для розпалювання релігійної ворожнечі, щоб змусити віруючих проголосувати за закриття храмів один одного.
Окрім цього на з’їзді проголошувалося введення антирелігійної освіти з першого класу, а вже через два роки планувалося запровадити атеїстичну освіту серед дошкільнят. Проте «освітою» антирелігійну кампанію назвати важко. Користуючись тим фактом, що переважна більшість населення не володіла достатніми богословськими знаннями, більшовики систематично використовували підміну понять, спрощення, розгляд поза контекстом та інші прийоми пропаганди для дискредитації християнства та релігії загалом.
Результати атеїстичної кампанії не примусили на себе чекати. Вже в 1931 році Спілка войовничих безбожників похвалилася, що 10% дітей є членами організації. За короткий проміжок часу спілка зросла з 87 тисяч членів у 1926 році до 500 тисяч у 1929, а свого піку досягла у 1931, коли 5,6 мільйонів осіб. Звичайно, далеко не всі вони, бо набір в спілку здійснювався із залученням адміністративного тиску, а пропаганда атеїзму стала одним із наріжних каменів формування «радянської людини».
Внаслідок цілеспрямованого витіснення релігії з життя людей цілі покоління виростали атеїстами, а ті, хто бажав залишатися віруючими, зазнавали повсюдної дискримінації (наприклад в доступі до вищої освіти) і навіть ставали жертвами більшовицького насилля. Фактична відсутність свободи віросповідання протрималася до краху СРСР. Проте навіть після 1991 року церкву і загалом релігію люди продовжували сприймати обережно та поверхнево, не виходячи за межі традиції та без особливої зацікавленості церковним життям.