Саме цього дня була підписана Декларація про незалежність Ізраїлю,відродженої держави єврейського народу, розпорошеного по світу протягом майже двох тисяч років.
Єврейському народу довелося пройти через багато випробувань на шляху до здобуття державності. З кінця ХІХ століття в багатьох європейських країнах починає набирати обертів сіоністський рух. Його метою було повернення євреїв у Палестину та перезаснування Ізраїльської держави. Цій меті посприяла вдала дипломатична кампанія та солідарність європейців з євреями після Другої світової війни.
Передумовою незалежності Ізраїлю стало ухвалення ООН Резолюції №181, відповідно до якої на території Палестини (Британської колонії) мали утворитися дві держави: одна – єврейська, друга – арабська. Реалізація цього рішення припала на наступний рік і вже 14 травня 1948 Єврейська Національна Рада оголосила про створення держави Ізраїль. Але здобуття незалежності не передбачало для євреїв спокійного життя. Навпаки, вже на наступний день (15 травня) єгипетські літаки обстріляли Тель-Авів, що стало початком Першої арабо-ізраїльської війни, в якій проти євреїв виступили всі арабські держави регіону (Єгипет, Саудівська Аравія, Ємен, Сирія, Йорданія, Ірак). З іншого боку Ізраїль підтримували найпотужніші держави світу – США та СРСР, що мало не лише дипломатичні переваги, але й дозволило за короткий термін сформувати військовий флот та авіацію для розбудови повноцінних збройних сил.
Попри очевидну кількісну перевагу арабських сил, євреї не лише зберегли державність, але й дещо розширити територію. Вже у 1949 році вони уклали перемир’я з Єгиптом, Йорданією та Сирією, але попереду їх чекали нові військові конфлікти: Суецька криза (війна проти Єгипту), Шестиденна війна (за кілька днів євреям вдалося отримати Єрусалим, Синайський півострів та Голанські висоти), війна Судного дня, в якій Ізраїль втратив деякі території.
Миру на Близькому Сході немає і по цей день. Лише цього року спостерігалося кілька військових загострень, проте підтримка міжнародної спільноти значно слабша, ніж 70 років тому. Весь цей час триває постійна і безперестанна боротьба не просто за територію, а за саму ідею існування єврейської держави, адже деякі з арабських держав у військовій доктрині мають прямо прописану мету для збройних сил: знищення держави Ізраїль. Але вона існує попри всі об’єктивні чинники (невеликий розмір, оточення з усіх боків ворогами, разючу перевагу арабських держав в кількості населення).
Своєму існуванню Ізраїль завдячує успішно побудованій системі оборони, яка базується на тотальній військовій повинності (в тому числі жінок) та використанні всього інтелектуального ресурсу, що дозволяє максимально впроваджувати новітні військові технології, зокрема безпілотними. Не останню роль в захисті держави відіграє політична еліта, яка попри напружену політичну ситуацію, здатна об’єднувати різноманітних громадян Ізраїлю, навіть арабів, яких близько 20%.
Ізраїль є прикладом для наслідування тим державам, яким доводиться протистояти потужнішому ворогу. Умови, в яких перебуває єврейська держава вже понад 70 років, не мали б дати їй шанс на існування, але Ізраїль не лише існує, але й спроможний давати гідну відсіч агресивним сусідам.