Цього дня 1818 року народився Карл Маркс – основоположник комунізму й соціалізму, філософ та один з найвідоміших економістів ХІХ століття.
Маркс – особистість багатогранна. Його праці охоплюють чимало галузей: філософія, економіка, література, соціологія, політика, а тому марксизм як політична доктрина є своєрідним світоглядом – вкрай небезпечним та руйнівним.
Філософ народився в Пруссії та походив з єврейської родини. Але він був не лише чужим до національних та родинних традицій, але й відкрито зневажав як свою сім’ю, так і звичаї, що склалися в середовищі німецьких євреїв. Виростаючи в убогості, притаманній багатьом сім’ям індустріальної епохи, Карл сформував негативне та навіть вороже ставлення до капіталізму, що пізніше було основою його творчості та філософії.
У центрі вчення Маркса – теорія класів і класової боротьби, яка полягає в розділенні людей на пролетаріат і буржуазію – антагоністичні класи, яким притаманна постійна боротьба. Він вважав, що метою їхнього протистояння має стати побудова безкласового суспільства шляхом приходу до влади «пригніченого класу» через революцію та встановлення диктатури пролетаріату.
Проте марксистська ненависть до капіталізму сягнула значно далі економічного буття. Проголошуючи буржуазію ворогом пролетаріату, Маркс і його послідовники ставили за мету перекреслити весь традиційний спосіб життя, притаманний західному капіталістичному суспільству. Перш за все, це стосувалося економіки та сфер релігії й моралі. Сам Маркс був не просто атеїстом, але творцем та ідейним натхненником найбільш безбожницьких режимів в історії людства. Для класичного марксизму та його похідних (ленінізм, маоїзм, чучхе) характерний матеріалізм і безапеляційна боротьба з будь-якими проявами релігійності (перш за все, християнством як наріжним каменем становлення європейської буржуазії). Вся історія комунізму просякнута релігійною нетерпимістю, репресіями та войовничим атеїзмом.
Ще за життя Карл Маркс не обмежився теорією. Йому та Фрідріху Енгельсу належить авторство відомого «Маніфесту комуністичної партії», за яким послідувало утворення Першого інтернаціоналу та активізація комуністів у другій половині ХІХ століття з метою здійснення омріяної революції пролетаріату. Справжній розквіт комунізму відбувся вже після смерті філософа в Російській імперії – державі, яку Маркс навіть не розглядав як майданчик для потенційної революції.
На Заході марксизм теж не залишився поза увагою, але попри значний відсоток пролетаріату й активну діяльність Комінтерну, Європа не була готова до революції. Вона ще мала сильний культурний фундамент, який не давав знищити столітні традиційні надбання. Розширити та «осучаснити» ідеї Маркса взялися його послідовники з ХХ століття, що діяли саме через сферу культури. Взявши за основу теорію про пригнічені групи населення, вони включили до них чимало маргінальних категорій людей, яким протиставили західний капіталістичний світ з його пуританською мораллю.
Попри зміну епох і соціальних реалій, марксизм продовжує переслідувати людство в ХХІ столітті. Утопічні заклики до соціальної справедливості, побудовані на ідеї боротьби антагоністичних класів, стали основою для багатолітніх кривавих комуністичних режимів минулого століття, а деякі з них існують і дотепер. Не краща ситуація спостерігається в соціалістичних державах: провальний економічний досвід Венесуели чи Куби наочно демонструє хибність цього шляху розвитку. Тим не менше ліві політичні партії залишаються популярними, використовуючи старі популістичні, а нерідко й утопічні гасла з обіцянками соціальної справедливості та рівності результатів замість рівності можливостей.