13 квітня 1598 року король Франції Генріх IV підписав Нантський едикт – документ, який гарантував гугенотам (французьким протестантам) право на свободу совісті та поновлював їм певні громадянські права, включно з правом обіймати державні посади.
У XVI столітті протестантизм швидко поширився по Європі. У частині держав реформатори здобули підтримку місцевої влади та більшості населення (в Нідерландах, Швейцарії, Англії, в багатьох князівствах Німеччини). Проте були держави, де люди не лише розділилися за конфесійною ознакою, але й розв’язали релігійні війни. Однією з них була Франція, яка майже на 40 років занурилася у громадянську війну.
Ще король Франциск І, відразу після поширення протестантизму у Франції, заборонив протестантам проводити богослужіння під загрозою смертної кари. Його наступник Генріх ІІ пішов ще далі, видавши у 1555 році едикт, яким загрожував гугенотам спаленням на вогнищах, мотивуючи це викоріненням «єресі». Гугеноти згуртувалися в місті Ла-Рошель, де більшість були протестантами і куди англійська королева Єлизавета, яка їх підтримувала, постачала зброю та кошти.
Загострення відносин між католиками і гугенотами у Франції наростало. Кульмінацією протистояння стали трагічні події Варфоломіївської ночі (з 23 на 24 серпня 1572 року), коли католики вбили близько 6000 гугенотів.
Після цих подій, організованих за сприяння матері французького короля Карла ІХ Катерини Медічі, гугеноти почали масово покидати Францію. Понад 200 тисяч з них розпорошилися по всій Європі, де заснували нові церкви та підприємства, вливалися в громади інших протестантських держав.
Для припинення релігійного протистояння у 1598 році король Генріх IV в місті Нанті затвердив едикт, котрим мав на меті стабілізувати ситуацію та гарантував рівні права протестантам і католикам. Фактично він затвердив збереження попереднього розподілу сил: католицькому духовенству поверталися всі колишні права і маєтки, а служби кальвіністів дозволялися всюди, де були раніше.
Але після Нантського едикту французькі протестанти не поспішали повертатися на Батьківщину. Ті гугеноти, які залишилися, у наступному столітті все ще переживали гоніння з боку політичної влади та католицької церкви. Франція залишилася переважно католицькою, а протестанти не змогли отримати того суспільного впливу, який отримали у Великій Британії чи США.
Нантський едикт мав феноменальне значення для свого часу. Подібних документів в Європі тоді ще не було. Французький прецедент підняв на порядок денний в Європі питання мирного співжиття протестантів та католиків. Проте навіть до відносного миру було ще далеко, адже в наступні століття Європа занурилася в нові релігійні війни, закінчення яких все ж настало і після тривалого протистояння принцип свободи віросповідання став одним з базових для європейської цивілізації.