13 лютого 1766 року народився Томас Мальтус, англіканський священик і демограф, автор теорії про можливий голод на землі, при збереженні неконтрольованої народжуваності.
Народна мудрість каже, що «добрі наміри іноді ведуть до пекла». Так відбувається, коли ці наміри народжуються в серці людини, яка не навернена до Бога, коли людина прагне вирішити якусь соціальну проблему, ставлячи в центр усього саму людину, забуваючи, що основою всього має бути Бог. Схожа ситуація, на жаль, відбулася і в житті Мальтуса. Цікаво, що незважаючи на те, що Бог наказав людям в книзі Буття: «Плодіться і розмножуйтеся», цей англійський священик чомусь прийшов до висновку, що розмноження має бути припинене, а принесення плоду поставлене під контроль. Згодом це закладе ідейну основу для багатьох більш пізніх прихильників абортів, евтаназії, інфантициду і геронтоциду, тобто «вбивства одних людей заради добра і виживання інших». Так, здавалося б, «хороший» намір – турбота про долю майбутнього землі і людської популяції – привів до розширення «людиновбивчих» ідей.
Звідки береться коріння такої невідповідності задуму і результатів?
Якщо подивитися на біографію Мальтуса, то привертає увагу той факт, що його батько, заможний англійський дворянин, був особисто знайомий з Девідом Юмом і Жан-Жаком Руссо і прихильно ставився до їхніх ідей. Як відомо, Руссо був автором ідей, що цивілізація обмежує людину і тому для справжньої свободи необхідно скинути з себе кайдани цивілізації. Вчений закликав повертатися від цивілізації до первісного стану, до дикості. Пізніше в його голові народилися ідеї, що свобода – це добра новина, тому заради її здобуття можливий примус одних людей над іншими. В основу своїх міркувань Руссо, відкинувши авторитет Бога, поставив саму людину, її «добро» та інтереси. У результаті ідеї Руссо, взяті на озброєння за часів Французької революції, замість свободи і добра для людей, привели до масового кровопролиття, руйнування старого способу життя і встановлення диктатури. Як бачимо, знову «хороші» наміри привели до несподівано злих наслідків.
Для філософії Девіда Юма, якщо коротко, були характерні агностицизм і релігійний скептицизм.
Не дивно, що і Томас Мальтус сприйняв від цих вчителів або від свого батька деякі їхні ідеї, основною з яких стало прагнення у вирішенні соціальних проблем виходити з поняття про «благо людини», забуваючи про те, що говорить з цього приводу Бог через Біблію. По суті, це і є основа гуманізму – такої філософії і образу мислення, коли все робиться для людини, ставлячи «людину» в центрі світобудови. Заперечення Бога як абсолюту, як Творця цього світу і Законодавця призводить до того, що замість абсолютного і незмінного Божого закону приходить панування мінливих, ситуативних «законів», створених певними соціальними елітами в певний час. За визначенням християнського мислителя Френсіса Шейфера, замість Божого закону приходить панування «соціологічного» закону, який змінюється разом зі зміною уявлень людей і їхньої моралі. Особливо це помітно сьогодні, коли відбувається відкидання логіки, розуму і правди представниками постмодернізму.
Повертаючись до Мальтуса, можна припустити, що знайомство з гуманістичними ідеями вплинуло певним чином на його власне бачення світу і ролі в ньому людини.
Будучи з одного боку християнським священиком, Мальтус в той же час дуже охоче сприймав ідеї Просвітництва, а разом з ними і гуманістичні ідеї, відірвані від Бога і біблійного вчення. Так, що його світогляд був сформований не так християнством, як гуманізмом.
Мальтус за свої роботи був обраний членом Королівського наукового товариства та Французької академії наук, а також став одним із засновників Клубу політекономії і Лондонського статистичного товариства. Найбільшу популярність отримала його робота 1826 року «Принципи народонаселення». На основі її ідей сформувався цілий ідейний напрям у соціологічній науці, який сьогодні називають «мальтузіанством». У його структуру входять такі ідеї:
- людство кількісно зростає;
- ресурси для існування обмежені;
- зростання популяції землі може бути стримане тільки через вольову моральну дію – стриманість, або в результаті катастроф (воєн, стихійних лих).
Далі Мальтус стверджує, що населення зростає в геометричній прогресії, а засоби для існування – в арифметичній, що веде до виникнення на певному етапі розвитку суспільства до дефіциту коштів для існування, коли популяція перевищує потрібні для існування засоби – настає так звана «мальтузіанська пастка».
Ідеї Мальтуса вплинули на розвиток біології, зокрема на погляди Дарвіна. Мальтус першим використав словосполучення «боротьба за існування», яке пізніше використав Дарвін у своїй теорії еволюції. Багатьма думками Мальтуса сьогодні користуються антропологи, які спираються у своїх дослідженнях на матеріалізм.
Мальтус став відомий як один з мислителів, які закладали основи для обмеження народжуваності заради соціальної стабільності. Відгомін цих думок ми можемо спостерігати і в нашому сучасному суспільстві. На глобальному рівні – це регуляція народжуваності у деяких країнах на кшталт Ірану та Китаю. Або поява жахливих ідей про маніпуляцію народжуваністю через додавання відповідних контрацептивних засобів у водопровід. На сімейно-побутовому рівні ідеї Мальтуса можна помітити в словах деяких людей, – «навіщо жебраків плодити», «ми зможемо забезпечити тільки одну дитину» і т.д. Тобто, сьогодні багато людей, які з різних причин не хочуть мати дітей, не хочуть мати багато дітей, хочуть зробити аборт і відстоюють право на вбивство дитини, по суті користуються деякими думками Мальтуса.
У той же час, подальша історія людства показала, що песимістичний сценарій Мальтуса не такий вже і бездоганний. Він не брав до уваги здатність людей збільшувати родючість землі за допомогою науково-технічного прогресу, створювати нові технології для здобуття коштів для існування. Чи не враховував також і той факт, що основа бідності – не проблема перенаселення, а перш за все – проблема невідповідного світогляду людей. Наприклад, той, хто не знає про існування мікробів, не розуміє необхідності миття рук і особистої гігієни. Той, хто заперечує істину, ніколи не зможе її досягнути. І так далі.
Деров Міллер у своїй книзі «Навчіть народи» показує, що західні благодійні організації довгий час намагалися допомогти суспільствам, які постійно голодували, через надання гуманітарної допомоги. Однак це не змінювало ситуацію, поки не прийшло розуміння, що окрім надання їжі необхідно людей навчити її самим добувати, тобто для успіху необхідно було змінити світогляд людей. Виняткову роль у цьому зіграло поширення через місіонерів християнства, яке призводило як до звільнення людей від багатьох згубних залежностей і звичок, так і відкривало істину про Боже створіння і покликання, вчило розвивати свої здібності і таланти і ними прославляти Бога і забезпечувати потреби, дбаючи не лише про себе, а й про ближнього.