У нашій історії є постаті, які об’єднують народ і чиє життя слугує прикладом для українців сьогодні. Цей день нагадує нам про одного із них. Саме 17 січня 1901 року Андрей Шептицький став галицьким митрополитом, залишаючись предстоятелем Української греко-католицької церкви до кінця свого життя.
Життєвий шлях цієї людини сповнений постійної самопожертви та боротьби з людиноненависницькими режимами за кращу долю українського народу у відповідності з християнським віровченням.
Світське ім’я митрополита – Роман Марія Александр Шептицький. Походив із давнього шляхетського роду Шептицьких, які були знані ще за правління Лева Даниловича. Роман мав юридичну освіту, але замість кар’єри правника, він став на шлях служіння Богу.
Діяльність Владики Андрея була спрямована не тільки на розвиток УГКЦ, а й на сприяння співпраці між різними конфесіями. Він був ініціатором проведення Велеградських з’їздів, які стали місцем діалогу між представниками християнських конфесій в Україні.
Андрей Шептицький відомий не тільки як релігійний діяч, а й як патріот та захисник українського народу. Йому належать слова: «Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю! І не сміє накладати обов’язків, які противилися б вірі! Те, що виглядало б на патріотизм, а на ділі було би ненавистю, або противилося б вірі, не є справжнім патріотизмом». Його роботи «Праця над з’єднанням Церков» і «Як будувати Рідну Хату» демонструють не тільки турботу про духовну єдність християн, а й стратегічне бачення української державності.
Роки Другої світової війни стали для митрополита періодом постійних випробувань. Він був ворогом як для нацистського, так і для більшовицького режимів. Ще в 1939 році родина Шептицьких зазнала втрат від політики комуністів, коли чекісти розстріляли Андреєвого брата Лева з його дружиною.
Шептицький підтримав «Акт відновлення української держави», проголошений 30 червня 1941 року, але нацисти не допустили існування незалежної України.
Галицький митрополит у своїх пастирських посланнях засуджував політику німецьких окупантів за їхню жорстокість та антисемітизм. У серпні 1942 року в листі до Папи Пія ХІІ назвав нацизм «системою брехні обману і несправедливості». Він неодноразово писав листи і до Генріха Гіммлера, рейхсфюрера СС, з вимогами зупинити розправи над євреями (але безрезультатно). Під час Голокосту Андрей Шептицький, ризикуючи власним життям, переховував євреїв у своїй резиденції та храмах УГКЦ, чим врятував понад 2000 життів.
Перед смертю він передбачив знищення Української греко-католицької церкви більшовиками та відродження її в майбутньому. Помер Владика Андрей 1 листопада 1944 року від ускладнень після грипу.
У часи небезпеки для української державності досвід греко-католицького предстоятеля Андрея Шептицького демонструє практичне втілення християнського патріотизму, вільного від шовінізму чи байдужості. Вся його біографія демонструє сучасному українцю приклад християнина-патріота, відкритого до новаторських і нестандартних кроків задля світлого майбутнього свого народу.