16 грудня 1714 року народився Джордж Вайтфілд, англійський євангеліст і священик

16 грудня 2018 р. \ оновлено 22 лютого

16 грудня 1714 року народився Джордж Вайтфілд, англійський євангеліст і священик англіканської церкви, один із засновників методистської церкви і лідерів духовного пробудження.

Народжений в англійському Мідленді в Глустері, Джордж поступив на навчання до Пемброук-коледжу Оксфордського університету у 1732 році. Там він долучився до «Святого клубу», де познайомився з братами Чарльзом і Джоном Веслі, з якими пізніше тісно співпрацював у служінні. У студентські роки на нього сильно вплинула книга Генрі Скоугала «Життя Бога в душі людини» і вивчення Біблії.

Після від’їзду братів Веслі до Америки, Вайтфілд залишається лідером «Святого клубу» в Оксфорді. Отримавши ступінь бакалавра, Джордж був висвячений на диякона англіканської церкви і одразу почав проповідувати. Правда, робив він це не в церкві, адже не мав власної громади, а на вулиці і в різних зборах, як мандрівний євангеліст. У 1740 році він здійснив подорож до Північної Америки, де своїми проповідями став одним із зачинателів великого пробудження.

Його методи були спірними і він вступав у дискусії і дебати з багатьма іншими проповідниками, проте служіння Вайтфілда отримало широке визнання. За своє життя він проповідував близько 18 тис. разів і його проповіді слухали до 10 млн. людей у Великобританії і американських колоніях.

Джордж Вайтфілд сформував першу конференцію методистів і став її президентом, але пізніше більш зосередився на служінні євангеліста. Одночасно він виконує функції капелана графині Селін Гастінгс, за допомогою якої стає одним із засновників кальвіністського руху всередині методистської церкви – спільноти євангельських церков, які отримали назву Об’єднання церков графині Гастінгс. Графиня була меценаткою багатьох благодійних проектів.

У 1739 році Вайтфілд збирає кошти і засновує притулок для хлопчиків-сиріт в американському штаті Джорджія. Наступного року за допомогою моравських братів він створює ще один притулок для негритянських дітей у Пенсільванії. В Америці він також запам’ятався своїм відомим переїздом на коні з Нью-Йорка до Чарльзтауна, який був найдовшим переїздом, зробленим білою людиною.

Подібно до свого сучасника Джонатана Едвардса, Вайтфілд проповідував помірну кальвіністську теологію. Незважаючи на вади зору – косоокість від народження – Вайтфілд мав дуже сильний вплив на слухачів. Його проповіді були харизматичними і добре досягали аудиторії. Під час другого візиту до Америки в 1740 Джордж почав журнал, де описував свої подорожі з проповідями. У результаті, коли він повернувся до Америки втретє в 1745 році, він був там набагато більш відомим, ніж коли покидав її. А під час його приїзду до Англії в 1742 році його зустрічав великий натовп з 20 тис. людей.

Хоча Джордж Вайтфілд, на відміну від Джона Веслі, був захисником рабства і домігся його відновлення у 1751 році в Джорджії, він у той же час виступав за більш гуманне ставлення до рабів і сильно критикував тих, хто поводився з ними жорстоко. Вайтфілд був серед перших священиків, хто почав проповідувати рабам. Він одним з перших почав благовістити темношкірому населенню, давши початок зародженню афроамериканського християнства.

Цікаво, що одним із слухачів його проповідей у Філадельфії був Бенджамін Франклін, який був дуже здивований силою голосу і послання Вайтфілда. Він навіть вирішив підрахувати, скільки людей можуть слухати Вайтфілда одночасно. Він відійшов на відстань 500 футів, коли голос стало важко розуміти. Обчисливши радіус, на якому проповідь була чутна, Франклін вирахував, що Вайтфілда можуть чути близько 30 тис. людей одночасно. Надалі Вайтфілд і Франклін зберігали близькі стосунки, що допомогло заснуванню інтернатів у Філадельфії.

Багато хто називав Вайтфілда найбільш відомою релігійної фігурою XVIII століття. Хоча він помер у 55 років у 1770 році, ще до війни за незалежність, його проповіді і велике пробудження відіграли важливу роль у християнізації Америки.