4 травня 1945 року мученицькою смертю загинув протопресвітер Української православної церкви Василь Мартиш.
Василь народився 20 лютого 1874 року в родині Олександра та Катерини Мартиш (Корольчук) у Тератині, колишньому українському селі, яке потім опинилося за лінією Керзона і увійшло до Люблінського воєводства Польщі. Батько Василя працював у Лукові суддею, але пізніше був висвячений на диякона, капелана і став настоятелем приходу в Мольчицях біля Пінська. Разом з батьком Василь вперше на кілька місяців відвідав Аляску.
Закінчивши Холмську духовну семінарію, Василь одружився з Ольгою Новик і 10 грудня 1900 був висвячений на священика. Направлений у якості місіонера на Аляску, він прожив там до 1912 року, після чого став парохом у церкві в Сосновці в Сілезії. Під час Першої світової війни перебував в монастирі св. Андроніка в Москві.
Після повернення на батьківщину в 1919 році організував підготовку капеланів для польської армії, за що отримав церковну нагороду протоієрея «Орден Відродження Польщі» і військове звання полковника. Чверть століття продовжувалося служіння Василя Мартиша на цьому місці. Він багато разів проводив богослужіння для інтернованих військовослужбовців Армії Української Народної Республіки. 8 липня 1921 року він провів україномовну літургію для більш ніж 5 тисяч полонених військовослужбовців. Ним же були підготований ряд нових священиків.
Спільно з варшавськими митрополитами він домагався автокефалії для Православної Церкви в Польщі. У 1936 році Василь повернувся на батьківщину в Тератин.
У Велику П’ятницю 4 травня 1945 року до його будинку увірвався польський націоналістичний відділ під керівництвом Збігнєва Горі (мав прізвисько «Яцек»), який пізніше передав в доповіді, що «о 23:50 підданий екзекуції українець Василь Мартиш». Причина розправи над священиком до кінця не з’ясована, але ймовірно він став жертвою через свою вірність православній церкві і українському народу.