9 квітня 1609 року між габсбурзькою Іспанією і Республікою Об’єднаних провінцій Нідерландів було укладено Антверпенське перемир’я, яке припинило вісімдесятирічну війну на 12 років.
Війна розгорілася в 1568 році, коли сім північних провінцій Нідерландів, які прийняли Реформацію, не захотіли більше терпіти гніт жорсткої іспанської інквізиції та імперської влади Габсбургів і на чолі з Вільгельмом Оранським почали боротьбу за свою незалежність. Військові дії відбувалися з перемінним успіхом сторін.
Протестантські Нідерланди стали притулком для багатьох переслідуваних протестантів з різних країн. Ці торговці, ремісники, мислителі і солдати, разом з поширенням реформатської віри, посприяли швидкому розвитку цієї країни. На межі XVI і XVII століть протестантські Нідерланди представляли вже досить сильну морську країну, а іспанські Нідерланди разом з самими Габсбургами переживали певну кризу. Тому іспанці першими відправили своїх послів. Протестантські Нідерланди виставили умови – визнання республіки незалежною державою, дозвіл торгівлі в обох Індіях і заборона католицького богослужіння. Іспанські монархи Альбрехт та Ізабелла погодилися на перший пункт, але дві наступні вимоги стали причиною довгих дискусій.
За посередництва Франції та Англії 9 квітня 1609 року в Антверпені було укладено мирну угоду, яка припинила релігійну і визвольну війну Нідерландів з Іспанською імперією на 12 років. Згідно з угодою, Іспанія де-факто визнавала незалежність Республіки Об’єднаних провінцій Нідерландів. Хоча в офіційному мирному договорі не прописувався дозвіл торгівлі в Індії, у секретному додатку до договору іспанський король обіцяв не чинити перешкод нідерландській торгівлі в Індії.
У результаті цього перемир’я щойно визнана незалежна Нідерландська республіка встановила дипломатичні відносини з Англією і Францією. Антверпенське перемир’я було важливим кроком до незалежності Нідерландів. Хоча війна відновилася через дванадцять років, Вестфальський мир 1648 року закріпив досягнення молодої республіки.
