8 грудня 1580 року український князь Олександр-Фрідріх Семенович Пронський став луцьким старостою. Ставши кальвіністом, він приєднатися до поширення Реформації на українських землях.
Олександр народився близько 1550 року в родині київського воєводи князя Семена Пронського і Федори (Теодори), доньки Богуша Михайла Боговитиновича. У юності багато часу провів при дворі французького короля Карла IX, що йому знадобилося пізніше, коли на польський престол запросити Генріха Валуа. Однак в 1575 році він підтримав обрання королем Стефана Баторія і у 1576 році отримав посаду стольника великого литовського, а в 1580 році отримав староство луцьке.
Захищав Велике князівство Литовське від московитів під час Лівонської війни. На короткий час втратив усі свої посади за підтримку на наступних виборах австрійця Максиміліана Габсбурга, але вже у 1590-1591 рр. Олександр Пронський обирався депутатом у сейм, де захищав незалежність Великого князівства Литовського у складі Речі Посполитої. З 1591 року займав одну з найвищих державних посад коменданта троцького.
Створив сім’ю з княжною Федорою Сангушко. Князь Пронський сповідував кальвінізм, приєднавшись до підписання Торуньського синоду 1595 року. У своїх володіннях – Берестечку, передав місцевий костел у розпорядження реформатської церкви. Належав до старійшин віленського кальвіністського збору.
Після смерті князя Пронського в 1596 році його вдова вийшла заміж за кальвініста Андрія Лещинського, воєводу брест-куявського. Тому в Берестечку і надалі збереглася реформатська церква, а пізніше, по приїзду Андрія Вішоватого, місто стало центром социніанства на Волині.
Сини Олександра Пронського Юлій і Олександр Октавіан навчалися в протестантському Базельському університеті.