Острозька академія як простір впливу на українську та світову історію

Сучасна Острозька академія це не просто освітній осередок, але місце концентрації та плекання історії. Вона є тим, що французький історик П’єр Нора у 1980-х рр. назвав «місцем пам’яті» — простором кристалізації і перебування пам’яті [10, С. 7]. Саме тому сучасний Національний університет «Острозька академія» претендує на спадок тієї самої давньої Острозької академії — першого вищого навчального закладу на теренах Східної Європи, зазначаючи, що Указом Президента України від 12 квітня 1994 р. розпочинається історія відродження закладу «Острозька слов’яно-греко-латинська академія» [7]. В передмові до енциклопедичного видання «Острозька академія XVI – XVII ст.» 2-й Президент України Леонід Кучма зазначав:

«Хоча до нас дійшло дуже мало документів, які стосуються діяльності Острозької академії, не викликає сумніву те, що вона, а також діячі, пов’язані з нею, стали помітним явищем у розвитку української культури… Усвідомлюючи значення Острозької академії як національної святині, я, перебуваючи на посаді Президента України, доклав чимало зусиль для її відродження… Без перебільшення: Острозька академія стала помітним інтелектуальним, культурним осередком сучасної України… Поступ, який зробила Острозька академія за роки свого існування, – переконливе свідчення того, що історія її славної попередниці має гідне продовження» [6, С. 6].

Погоджуючись з паном Президентом щодо сучасної академії варто, все ж, запитатись, а якою саме була славна попередниця — яка її історія, яким було її життя та який її спадок. Отож, рушаймо в історію Острозької академії.

Отож, Острозьку академію було засновано у 1576 р. за ініціативи князя Василя-Костянтина Острозького. Фундатором та меценатом навчального закладу стала його племінниця — Єлизавета (Гальшка) Острозька, яка своїм тестаментом за 16 березня 1579 року заповіла 6 тисяч кіп литовських грошей: «на шпитал і академію Острозскую, на монастир святого Спаса неподалік Луцка над рікою Стиром і на селі Дорогиню шест тисячей личби литовської» [6, С. 14, 478].

Засновуючи академію саме в Острозі, Василь-Костянтин Острозький «вбивав двох зайців» одним махом. По-перше, заснуванням такого закладу в цьому місті князь підіймав престиж свого «домоначального граду», який дав назву самому князівському роду та який був важливим осередком православної Луцько-Острозької єпархії. Це також входило в бачення князем Острозьким Острога як «богоспасаємого града», яке утвердилось як концепція на сторінках Острозької Біблії [3; 9, С. 339]. По-друге, заснування Острозької академії було відповіддю ділом на слова польського письменника та апологетика Католицької Церкви Петра Скарги, який в своєму трактаті «O jedności Kościoła Bożego» (1577) заявляв, що в православному середовищі неможливо мати організовані школу, освіту та науку [6, С. 478].

За сприяння Василя-Костянтина Острозького в Острозі згуртувався осередок найкращих представників інтелектуальної еліти. Письменник-полеміст та богослов Захарія Копистенський у своїй праці «Палінодія» описав, що при дворі князя перебували філософи, «докторове славныи, в греческом, словенском и латинском языках выцвечоныи», а також математики та астрономи [6, С. 278].

Михайло Грушевський вважав Острозьку академію «першою школою вищого типу на Україні», яка слугувала прикладом організованої освіти і науки у православному середовищі [2; 6, С. 295]. Він став утіленням переплетення візантійської та західноєвропейської культур, а також своєрідним «тримовним ліцеєм» (студенти вчили гебрейську, латинську та грецьку мови), в якому послуговувались, вивчаючи, також польською та «словенською» (староукраїнською) мовами [5; 7]. Загалом, студенти вивчали 5 мов одночасно. Острозька академія, будучи унікальною у своїй багатомовності та міжкультурності, все ж являла собою класичний для Середньовічної та ранньомодерної Європи університет з вивчення семи «вільних наук» — «тривіуму» (граматики, риторики, діалектики) та «квадривіуму» (арифметики, геометрії, музики та астрономії) [5; 6, С. 297].

Серед викладачів та керівного складу Академії були не лише вихідці з українських земель, але й іноземці, які в майбутньому відіграють немалу роль у світовій історії. Так, одним з викладачів теології та ректорів Острозької школи був, в майбутньому, Александрійський, а згодом і Вселенський патріарх Кирило Лукаріс — грек, уродженець о-ва Крит [1, С. 297; 6, С. 478]. Також першим викладачем та деканом астрономії в Острозі був польський медик математик та астроном Ян Лятош. Крім того, ще одним викладачем-греком був Никифор Парасхес [1, С. 297; 6, С. 278]. Істотну роль в розбудові Острозької академії мали також перший її ректор Герасим Смотрицький (русин), поет Симон Пекалід (поляк) та астроном і математик Андрій Римша (вихідець з білоруських земель) [1, С. 297; 6, С. 478].

Випускниками академії стали люди, які докорінно вплинули на історію українських земель. Серед них виділяється герой Хотинської війни та козацький гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, про що ми дізнаємось з твору за 1622 р. ректора Київської братської школи (яка в майбутньому стане Києво-Могилянською академією) «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного…» [8]. Серед випускників академії також присутні такі діячі минулого, як автор відомого «Треноса» та «Граматики» для церковнослов’янської мови Мелетій Смотрицький, перший ректор Київської братської школи Іов Борецький, засновник Манявського скиту (православного монастиря, заснованого у 1606 р. біля с. Манява у сучасній Івано-Франківській області) Іов Княгиницький та старший брат Северина Наливайка та придворний священик Василя-Костянтина Острозького Дем’ян Наливайко [1, С. 297; 6, С. 270, 478].

Звісно, в українській історіографії не всі настільки одностайні щодо значення Острозької академії. Український історик та дослідник Михайло Довбищенко зазначає, що Кирило Лукаріс вже як патріарх Александрійський закликав князя Острозького вкладатись у виховання саме освіченого православного духовенства, у відповідь на що останній згадує у своєму листі, що закладає фундацію на Дерманський монастир у 1602 р. Пан Михайло окреслює, що подібний крок не відповідав рівню завдань, поставлених перед князем — за думкою історика, заснування духовної семінарії в самому Острозі, викладацький склад якої був би представлений викладачами Острозької академії, мало би більший зиск. Підсумовуючи, професор зазначав:

«Доводиться констатувати, що "стратегічні обєкти" православних у їх боротьбі з унією – Острозька школа та друкарня, які мали потенційну можливість об’єднати православну опозицію та скріпити її з пропагандистської, ідеологічної та кадрової точки зору, так і лишилися без правових гарантій на майбутнє та без додаткових фінансових інвестицій з боку князя Костянина Острозького. Зрозуміло, що за таких обставин в ближчому майбутньому їм був гарантований занепад» [4, С. 199–200].

Можливо, критика Михайла Довбищенка, певною мірою, має сенс, проте сучасне керівництво відродженої Острозької академії на це відповідають так: хоча академія припинила свою діяльність у 1636 р., проте її результати не поділись безплідно — академія як вид вищого навчального закладу з’явився в Києві, а звідти поширився на Москву та Молдову саме завдяки Острогу [7].

Важливо також розуміти, що діяльність Острозької академії відбувалась в симбіозі з Острозькою друкарнею під керівництвом Івана Федоровича, з друкарського верстату якої у 1581 р. вийшов справжній шедевр українського книгодрукування та української культури загалом — Острозька Біблія: перше повноцінне друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою на українських землях, яке стало стандартом Святого Письма на всіх теренах Східної Європи [6, С. 278; 9].

Так, можливо Острозька академія не змогла забезпечити собі безперервне існування, як от Болонья, Оксфорд, Кембрідж чи навіть молодший за неї Гарвард, але вона залишила по собі дещо значно важливіше — доступний та зрозумілий виклад Вічного Слова, яке є фундаментом всієї Західної цивілізації та української культури, зокрема. Цьогоріч на національному рівні ми святкуємо три важливі ювілеї, які повертають нас до першооснов нашого сучасного буття:

– 500 років від дня народження князя Василя-Костянтина Острозького;

– 450 років від заснування за патронату князя Острозької академії;

– 445 років від видання Острозької Біблії.