Як Перша Церква здійснювала місію на українських землях і як готи першу Біблію германською мовою створили

Першим євангелістом на наших теренах традиційно вважають апостола Андрія (6 р. до Р.Х. — 60 р. від Р.Х.)[1]. У ті часи тут ще панували скіфи, а в Причорномор’ї вирувало життя грецьких міст-полісів. Про те, що саме Андрію випав жереб нести світло віри у Скіфію, писали ранньохристиянський теолог Іполит Римський, видатний церковний історик Євсевій Кесарійський[2] та автори літописної «Повісті минулих літ»[3]. За переказами руських книжників, апостол зійшов на одну з круч над Дніпром і пророчо мовив: «Бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде місто велике, і Бог збудує багато церков». Так, за свідченнями літописців, було передбачено появу Києва[4].

Звісно, хтось зауважить, що історія про Андрія Первозваного — це радше красиве ранньохристиянське передання, аніж сухий історичний факт. Скептики мають право на сумнів. Проте цей сюжет ілюструє головне: місіонерська діяльність на українських землях у часи апостолів і справді мала місце, і ця пам'ять міцно вкорінилася в нашій культурі.

Якщо історія з Андрієм є радше легендарною, то першим достеменно відомим християнським місіонером і мучеником на території України став 4-й Папа Римський Климент І (за традицією, учень Івана, якого, ймовірно, згадують у посланні до Римлян). Його доля — це готовий сценарій для історичної драми. За палку проповідь у Римі імператор Траян відправив Климента у вигнання... до Криму! Там він опинився не один: у кримських каменоломнях вже виживали близько двох тисяч християн-вигнанців. Навіть у таких нелюдських умовах Климент продовжував нести слово Боже язичникам, навертаючи їх у віру. Саме за це його чекала жорстока розплата[5]. За наказом Траяна Климент прийняв мученицьку смерть у Херсонесі Тавридському — його кинули в Чорне море з прив'язаним до шиї якорем.

Але Крим і Південь України ховають ще одну вражаючу сторінку нашої історії — епоху готів. Ці могутні германські племена панували на українських землях у ІІІ–IV століттях, поки їх не витіснили гуни. Згодом готи розсіялися просторами згасаючої Римської імперії, заснувавши королівства аж в Італії та Іспанії. Втім, частина з них назавжди залишилася в Криму аж до XVIII століття, облаштувавши свою столицю в неприступному печерному місті Мангуп[6] (іншими осередками були Сківарін та Чуфут-Кале)[7].

Проте готи не були ізольованими чужинцями. Археологи об'єднують їх з іншими народами в одне з найдивовижніших явищ пізньоримського часу — черняхівську культуру. Її носії будували великі відкриті поселення, вели складне сільське господарство та створювали вишукану кераміку. Пліч-о-пліч із готами цю культуру творили слов’яни, скіфи, сармати та гети[8].

Готи не просто гостювали на наших землях — вони залишили глибокий слід, ставши важливою частиною української християнської історії. Адже готи були християнами! Їхня масова християнізація почалася близько 323 року, за часів імператора Костянтина Великого, чия військова міць переконала варварів у силі християнського Бога[9]. Це навіть призвело до створення цілої готської єпархії. Її єпископ Феофіл, учасник знакового Першого Вселенського Собору, гордо підписував свої послання як «митрополит Готії»[10].

Найбільшим культурним феноменом готського християнства стала Готська Біблія — перший літературний твір германською мовою і один із найраніших перекладів Святого Письма у світі[11]. Цей колосальний труд здійснив єпископ-місіонер Ульфіла (311–383)[12]. Щоб перекласти Біблію, Ульфіла власноруч створив готську абетку з 27 знаків, спираючись на грецькі та латинські літери і відкинувши старі язичницькі руни[13][14].

Згодом, у VIII столітті, в Криму остаточно сформувалася Готська митрополія, яка проіснувала ціле тисячоліття[15]. І хоча на той час більшу частину нинішніх українських земель вже заселяли давні слов’яни — предки творців Русі, духовна тяглість не переривалася.

Минали віки, і видатні діячі української культури, відчуваючи себе спадкоємцями християнських традицій Русі, здійснили новий грандіозний проєкт — друк знаменитої Острозької Біблії у 1581 році під патронатом князя Василя-Костянтина Острозького.

Цей зв'язок епох особливо гостро відчувається сьогодні. Адже у 2026 році Україна відзначає потрійну річницю подій, що назавжди вписали наші землі в європейський культурний контекст:

• 500 років від дня народження князя Василя-Костянтина Острозького — геніального мецената і візіонера;
• 450 років Острозькій академії — першому вищому навчальному закладу Східної Європи;
• 445 років легендарній Острозькій Біблії