Рівно 40 років тому, 26 квітня 1986 року о 1:23 на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції стався вибух, що призвів до найбільшої техногенної аварії в історії людства. Катастрофа стала болючою раною в історії нашого народу та продемонструвала безвідповідальність і цинізм радянського керівництва як на етапі будування АЕС, так і в ході подолання наслідків аварії.
Чорнобильську АЕС будували у 1970-1980-х роках як символ «мирного атому» та промислової величі Радянського Союзу. Пріоритетом зведення станції були темпи й потужність, а не безпека. Поспіх при будівництві, використання неякісних матеріалів, проектні порушення і відсутність належного контролю стали фундаментом і передумовою майбутньої катастрофи. Поруч зі станцією звели місто Прип’ять, де проживав персонал і їхні сім’ї, котрі й стали першими постраждалими.
Аварія сталася 26 квітня 1986 року під час випробування режиму роботи турбогенератора. Внаслідок зниження потужності реактора до нестабільного рівня та подальших дій персоналу відбулося різке зростання реактивності. Це призвело до двох вибухів, які зруйнували частину реактора і спричинили викид величезної кількості радіації.
Перші повідомлення про аварію не містили інформації, що насправді сталося, а масштаб небезпеки радянське керівництво приховувало. Евакуація населення Прип’яті розпочалася приблизно через 36 годин після вибуху, а місцеве населення не знало, наскільки небезпечним могло бути сусідство з АЕС. Символом цього став «міст смерті» — залізничний міст біля станції, на якому стояли цивільні і просто спостерігали за гасінням пожежі, отримуючи при цьому шалені дози радіації.
Наслідки аварії виявилися катастрофічними. Радіаційне забруднення поширилося на понад 200 000 квадратних кілометрів (переважно Білорусь, Україна та Росія), а навколо АЕС територія радіусом 30 кілометрів донині залишається зоною відчуження, де заборонено селитися чи користуватися землею в сільськогосподарських цілях. Деякі радіоактивні елементи мають тривалий період розпаду, а тому ця зона буде непридатною для проживання людей протягом тисяч років.
Не менш загрозливі наслідки виявилися для здоров’я людей. Відразу після аварії перші рятувальники, що виїхали на гасіння реактора, отримали смертельну дозу радіації. Шахтарі та інші ліквідатори наслідків катастрофи також отримали страшну дозу опромінення, що пізніше спричинило променеву хворобу, а також різні види онкологічних захворювань. Після чорнобильської трагедії почастішали випадки генетичних дефектів новонароджених дітей, а також онкології.
Хоча наслідки опромінення є страшними, проте радянське керівництво насамперед турбувалося про репутацію СРСР, обмежуючи поширення інформації про масштаби катастрофи. Повне визнання події відбулося лише після того, як радіацію зафіксували в інших країнах Європи. Показовим прикладом нехтування безпекою власних громадян стало проведення 1 травня масових демонстрацій у Києві, коли, попри наявність радіаційного забруднення, тисячі людей, включно з дітьми, взяли участь у параді на Хрещатику, не маючи повної інформації про ризики для здоров’я.
Після Чорнобильської аварії АЕС діяла ще до 2000 року, а потім її остаточно вивели з експлуатації, а над зруйнованим енергоблоком побудовано новий саркофаг, який захищає від поширення радіації. Проте зона відчуження у 2022 році знову стала місцем битви, але вже не з радіацією, а з цілком конкретними окупантами. Російське вторгнення та обстріли принесли додаткові ризики, адже ворог 14 лютого 2025 року завдав удару у зоні відчуження та пошкодив саркофаг над ЧАЕС (його ремонт триватиме орієнтовно до 2030 року).