Цього дня 1938 року вийшла постанова Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей». Вона передбачала поглиблення політики русифікації та перетворення російської мови на універсальний засіб комунікації у багатонаціональній державі. В подальші десятиліття наслідки цієї політики спричинили суттєві зміни на мовній мапі СРСР і донині частина українців використовують російську мову.
Русифікація в Україні має багатосотлітню історію та не обмежується радянським періодом. Однак саме в СРСР ця політика набула загальнодержавного масштабу та торкнулася різних верств населення, формуючи єдиний мовно-культурний простір. Цікаво, що відразу після Жовтневого перевороту комуністи навіть проводили політику підтримки місцевих мов, однак це швидко змінилося з посиленням централізації і приходом до влади Йосипа Сталіна. Постанова від 13 березня 1938 року запровадила обов’язкове вивчення російської мови, що дало поштовх тотальному зросійщенню, яке підтримувалося і посилювалося за часів Хрущова та Брєжнєва.
У 1920-х українська мова зберігала міцні позиції, особливо в сільській місцевості. Згідно з переписом 1926 року українці становили понад 80% населення УСРР, а українську мову називали рідною 76,4% мешканців. У сільській місцевості цей показник сягав понад 85%, а в містах вже тоді переважала російська мова. При цьому слід пам’ятати, що на той час Україна була слабкоурбанізованою, а в селах проживало понад 80% людей.
Ситуація почала штучно змінюватися у 1930-х: спочатку постанова ЦК ВКП(б) від 15 грудня 1932 року фактично поклала край українізації, а з 1 січня 1933 року у багатьох регіонах взагалі припинили викладання української мови в школах, було скасовано курси підготовки вчителів української мови, а також переведено все діловодство на російську мову. Слід зауважити, що це відбувалося буквально в розпал Голодомору.
Після запровадження обов’язкового вивчення російської мови у березні 1938 року вона ставала основним засобом міжнаціонального спілкування. Після Другої світової війни русифікація стала ще помітнішою. Радянське керівництво проштовхувало ідею «керівної ролі російського народу» і пріоритет російської культури. Це відбувалося паралельно з кампаніями проти «націоналістичних» тенденцій, а тому виокремлення науковцями певної культури народу в складі СРСР могло призвести до репресивних заходів.
Особливо помітною русифікація в освіті була у другій половині ХХ століття. Тоді сформувалася тенденція мовної нерівності, коли російськомовність сприймалася як розширення можливостей для кар’єри, тому навіть україномовні батьки часто сприяли навчанню дитини в російськомовній школі. Паралельно зростала чисельність російського населення, адже після репресій і війни в Україну переїхало понад три мільйони етнічних росіян.
Ця політика продовжилася у 1970-1980-х. При цьому у пізньому СРСР русифікація не проводилася сталінськими методами, а виглядала як певний «натуральний» процес формування радянської людини. У технічних та вищих навчальних закладах викладання велося російською, мовою наукових публікацій була російська, тому в суспільній свідомості сформувалося уявлення про російську мову як більш престижну та обов’язкову для успіху. Це пояснює сучасні наслідки русифікації і чому повернення до української мови відбувається непросто. Однак процес українізації триває і поступово змінює мовний ландшафт країни, адже дедалі більше людей свідомо обирають українську як мову щоденного спілкування.