Рівно 12 років тому, у суботу 30 листопада, українці прокинулись у реальності, коли вже не можна було мовчати про несправедливість і хибні рішення проросійської влади. В ніч з 29 на 30 листопада міліція жорстоко розігнала протестувальників на Майдані Незалежності, які виступали проти скасування євроінтеграції України. Ця жорстокість силовиків запустила процес спротиву, переосмислення та остаточного становлення прозахідного вектора розвитку України.
Жахливі кадри нічного побиття протестувальників шокували багатьох українців. Вони були мотивовані вийти на протест проти режиму Віктора Януковича навіть більше, ніж протягом попередніх тижнів, коли причиною мітингів у центрі столиці було саме питання євроінтеграції. На 1 грудня був запланований протестний мітинг, який влада намагалася заборонити через суд. Однак наступного дня на Майдані зібралося близько пів мільйона осіб (за оцінками організаторів до мільйона), частина з яких не збиралася розходитися і центральна площа країни на наступні місяці перетворилася на протестне наметове містечко.
Обурені політикою Януковича та жорстокістю силовиків громадян взяли під контроль КМДА, Український дім та Будинок профспілок. В наступні дні відбулося знакове повалення пам’ятника Леніну, що запустило «ленінопад» по всій Україні. Міліція та «Беркут» намагалися штурмувати Майдан, однак безуспішно. Буквально щовечора відбувалися мітинги за участі як протестувальників, які постійно були в наметах, так і киян, котрі приїздити туди відразу після роботи. Також до столиці з’їжджалися протестувальники з інших регіонів України, а в обласних центрах формувалися свої місцеві осередки протесту та наметові містечка.
Для «узаконення» жорстких дій силовиків проросійська Партія Регіонів разом із Комуністичною партією ініціювали репресивні закони, які були прийняті з численними порушеннями регламенту 16 січня 2014 року. Це лише примножило насилля, адже влада не була готова виконувати вимоги протестувальників (покарання відповідальних за насилля, перевибори та повернення до євроінтеграції), а намагалася придушити протест силою.
Наприкінці січня відбулися перші вбивства протестувальників, а жорстокість міліції набула такого масштабу, як ніколи до цього в незалежній Україні. Кульмінацією Революції Гідності стали події кінця лютого, коли за безпосередньої ініціативи та сприяння Кремля протестувальників на Майдані буквально розстрілювали. У лютому жертва Небесної Сотні сприймалася як нечувана межа насилля, однак буквально через кілька днів Росія розпочала кампанію захоплення АР Крим, а через кілька тижнів і міст сходу України.
Три місяці Революції Гідності були найбільш кульмінаційним та кризовим періодом часів незалежності станом на початок 2014 року. Те, що почалося з незгоди народу із рішеннями влади викрило і оголило жорстоку реальність планів Кремля щодо України. Попри наївні тлумачення реальності проросійськими українцями про те, що «Майдан був причиною війни» за минулі 12 років ми багаторазово пересвідчилися, що етапи агресії як 2014-го, так і 2022 років є частиною ставлення Кремля до українців, яке існувало завжди, однак проявилося, коли ми почали активніше захищати свій суверенітет і виступили за демократичне самостійне ухвалення рішень щодо власного майбутнього.