Цього дня 1903 року народився один із найвідоміших китайських євангельських проповідників і місіонерів Вотчман Ні. Він присвятив життя проповіді Євангелія в Китаї, зазнав репресій від комуністичної влади, але не зрікся Христа й проніс віру до кінця життя.
Вотчман Ні народився в місті Шаньтоу у побожній родині китайських методистів. Він здобув якісну освіту західного зразка у школі Церковного місіонерського товариства і з раннього віку був досить воцерковленою дитиною. У 16 років він пережив духовне пробудження після проповідей місіонерки Дори Ю і відтоді вирішив присвятити життя Богові, відмовившись від прагнення будувати світську кар’єру.
Уже під час навчання в коледжі він організовував молитовні групи, проповідував серед студентів і відзначався постійним прагненням до самодисципліни. Він досліджував праці відомих західних богословів (Джессі Пенн-Льюїса, Джона Нельсона Дарбі, Девіда Пантона, Ендрю Мюррея та інших). Їхні книги допомогли йому розробити власну богословську систему, у якій головною темою стало розрізнення аспектів духу, душі та тіла. Проте надто жорсткий поділ цих понять спричинив чимало критики з боку інших богословів.
У 1920-х роках Ні став одним із засновників руху незалежних китайських церков, відомого як «Рух Малої Череди». Він вірив, що кожна церква має бути самостійною й не залежати від західних місійних структур, але водночас залишатися частиною єдиного Тіла Христового. При цьому його погляди та засновані громади здебільшого повторювали форму організації західних євангельських церков і вирізнялися простотою богослужінь, активною участю віруючих у житті церкви та наголосом на особистій святості.
У 1930-1940-х роках Вотчман Ні активно проповідував, писав і видавав журнал The Christian. Саме тоді з’явилася його найвідоміша книга «Нормальне християнське життя», у якій автор пояснював сутність віри найперше як життя у Христі, а не просто дотримання релігійних правил. Його богослов’я було спрямоване на те, щоб навчити віруючих жити в щоденному спілкуванні з Богом і практично виявляти свою віру.
Після 1949 року в життя проповідника прийшли нові виклики, пов’язані зі скороченням свободи віросповідання. Після громадянської війни в Китаї до влади прийшли комуністи, і становище християн різко погіршилося. Вотчман Ні міг залишитися в Гонконзі (який залишався під британською юрисдикцією), але свідомо повернувся на материк, заявивши, що не може покинути свою паству. У 1952 році його заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у фінансових махінаціях, хоча справжньою причиною була його популярність як проповідника та вплив на віруючих (подібні арешти і нині постійно відбуваються в КНР).
Вотчмана Ні засудили до п’ятнадцяти років ув’язнення в таборах, де він зазнавав принижень, багато хворів, але не зрікся віри. Його дружина Чаріті також була переслідувана й зазнала знущань під час Культурної революції. У 1972 році, перебуваючи в ув’язненні, Ні написав короткий лист родині: «Моя радість повна». Через кілька днів він помер, залишивши під подушкою записку: «Христос — Син Божий. Він помер за гріхи людства і воскрес на третій день. Це найвеличніший факт у всесвіті. Я помру, вірячи в Христа».