Щороку 31 жовтня християни-протестанти відзначають річницю події, яка стала приводом великих релігійних, соціальних та політичних змін у Європі. Рівно 508 років тому у Віттенберзі німецький богослов Мартін Лютер прибив до дверей церкви свої знамениті 95 тез із критикою деяких практик і підходів у Католицькій Церкві. Цей жест мав викликати богословську дискусію щодо індульгенцій і зловживань серед духівництва, однак став відправною точкою масштабної релігійної перебудови Європи.
Наприкінці XV-на початку XVI століття західна Церква переживала складні часи й моральний занепад через корупцію, продаж церковних посад, зловживання з індульгенціями та інші численні скандали. У суспільстві визрівав запит на християнську духовність без корупційності й формалізму, а також на повернення до Євангелія замість людських традицій і обрядів. У цей період в Європі поширюється книгодрукування, зростає грамотність населення, що стало чудовим підґрунтям для поширення нових старих ідей і повернення до біблійної першооснови.
Глобальний процес Реформації розпочався з Німеччини, однак не лише Мартін Лютер доклав до цього зусилля, але й десятки інших реформаторів. Виступ Лютера був не причиною, а радше приводом до змін, запит на які дозрів давно. В основі богословських змін, які пропонували реформатори, були п’ять ключових принципів — Sola Scriptura (лише авторитет Писання), Sola Fide (спасіння лише вірою), Sola Gratia (лише благодаттю), Solus Christus (лише Христос) і Soli Deo Gloria (слава лише Богові). У центрі реформаційного руху стояло переконання, що спасіння людини не є результатом діл чи заслуг, але даром Божої благодаті, який приймається вірою у Христа.
Вже у XVI столітті Реформація охопила Німеччину, Швейцарію, Скандинавію, Англію, Нідерланди, а згодом і Північну Америку. Вона стала основою виникнення багатьох протестантських течій, кожна з яких зберігала деякі спільні богословські принципи, однак і відмінності з часом множилися. Уже в перші десятиліття з’явилися лютеранство, реформатство (кальвінізм) і англіканство, які суттєво відрізнялися, але заклали основи протестантської традиції. Пізніше виникли баптисти, методисти, меноніти, адвентисти, п’ятидесятники, харизмати та безліч незалежних євангельських церков.
Хоча всі вони мають спільне коріння в Реформації, протягом століть багато деномінацій зазнали фундаментальних богословських змін. Різниця у цінностях та в богослужбовій практиці між деякими деномінаціями настільки велика, що віднайти спільні корені вкрай складно. Попри це, різні протестантські церкви здійснили колосальний вплив на культуру, цінності й політичне життя Заходу. Секуляристські тенденції останніх десятиліть оманливо переконували західні суспільства, ніби християнська ідентичність втратила актуальність, однак нині бачимо певне відродження і повернення принаймні християнської риторики у світову політику.