Календар — символ єдності та суперечності. Перехід, що досі триває.

4 жовтня 1582 року в католицьких країнах набула чинності календарна реформа: після 4 жовтня за новим стилем одразу настало 15 жовтня. В тому році це рішення є одним із прикладів того, що церковна та світська влада намагалися уніфікувати обчислення часу в Європі задля зручності церковних, державних та повсякденних справ.

Можливість уніфікації з Заходом

У XVI столітті виникла реальна церковна перспектива, при якій католицька церква вже прийняла реформу, і частина українських земель, під владою Речі Посполитої, формально теж мала перейти на новий стиль.  Це був шанс вирівняти календар з католицьким Заходом, щоб свята, церковні календарі, святкування Пасхи та інші ритуали мали спільний знаменник, а не кілька різних дат у Східній і Західній християнських традиціях.

Повернення до Юліанського та довгий шлях назад.

Однак на теренах України (і в православному світі загалом) новий стиль не прижився одразу. В Україні XX століття знаменувалося балансуванням між старим і новим календарем. Наприклад, у частині тогочасної Україні, що перебувала під царською Росією, Центральна Рада у 1918 році ухвалила перехід на григоріанський стиль, тобто 16 лютого (за старим стилем) оголосили 1 березня.  

Проте у церковному середовищі Східної православної традиції тривалий час панував опір реформі: Константинопольський патріарх фактично відкинув реформу Григорія XIII, і православні церкви лише через століття, після католиків, почали часткові переходи.  У Болгарії це був 1916 рік, у Сербії — 1919, а у Греції — 1924 рік. В Україні (і в православному світі) перехід ніколи не виправлявлявся за клацанням пальця — він тривав поколіннями.

Де ми стоїмо зараз?

Не дивлячись на довгий шлях, сьогодні ми відчуваємо тяглість історії: у церковних громадах ще досі буває плутанина між «старим стилем» і «новим стилем». Особливо це видно щодо дат свята Різдва. Частина вірян досі живе «за юліанським» у церковному житті, хоча в громадському і цивільному житті весь світ користується григоріанським. Через це виникає дисонанс: церковні календарі відстають, і народ поступово адаптується, іноді непросто реагуючи на зміни чи пояснення. Для багатьох це питання не лише технічне, а й символічне, адже календар пов’язаний більше ніж з датою - він вказує на те, ким ми себе ідентифікуємо.

Календар це певний історичний діалог між Сходом і Заходом

 Календар — не просто лічильник часу, він є мостом між релігійними традиціями, між церковним устроєм, повсякденністю. У тогочасній Україні громада мала шанс долучитися до уніфікації із Західною традицією, але обставини, тиск, певна окупація (як церковна так і політична) підштовхнули нас повернутися до старий стилю. Сьогодні ми живемо в ситуації, коли перехід досі не завершений, однак суспільство, віряни, церква поступово пристосовуються.