Комунізм завжди пов’язаний з насильством, адже навіть в теорії він передбачає примус до лояльності. Історичний досвід практичного втілення цієї утопії є найбільш кривавим і масштабним терором в історії людства. Особливо яскраво це простежується в історії ХХ століття і, найперше, становлення Радянської імперії на основі Російської.
5 вересня 1918 року Рада народних комісарів Радянської Росії ухвалила один із найбільш репресивних комуністичних постанов — декрет «Про червоний терор». Він легалізував масові розстріли і створення концентраційних таборів для «класових ворогів». Радянська влада фактично проголосила фізичне знищення тих, кого запідозрили у зв’язках із білогвардійцями або «контрреволюційними рухами».
Ще в листопаді 1917 року нова влада декларувала «свободу і рівність» та навіть формально скасувала смертну кару. Однак на практиці більшовики швидко повернулися до повсюдного насилля, яке виправдовували потребами революції. 7 грудня 1917-го було створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК — попередниця НКВС) під керівництвом Фелікса Дзержинського.
Політика терору мала однозначне ідеологічне підґрунтя. Задовго до Жовтневого перевороту Ленін у своїх працях закликав до «диктатури пролетаріату». Більшовицька верхівка вдалася до масштабних репресій після події літа 1918 року — вбивства голови Петроградської ЧК Мойсея Урицького та замаху на Леніна. більшовицька верхівка вдалася до масштабних репресій. 2 вересня голова ВЦВК Яків Свердлов офіційно оголосив про початок «червоного терору», а через три дні комуністи ухвалили відповідний декрет.
Лозунг часів Червого терору
У документі йшлося про створення концентраційних таборів для «класових ворогів», негайний розстріл всіх осіб, причетних до «заколотів і змов», публікацію імен вбитих (ймовірно, для залякування населення). Щоб оцінити масштаб і жорстокість подальших подій, можна лише згадати слова наркому внутрішніх справ Григорія Петровського, який скаржився на «недостатню масовість розстрілів», вимагаючи більшої активності місцевих рад і комісій в доносах та виявленні нелояльних.
Масові страти супроводжувалися тортурами. Свідчення сучасників описують жахливі знущання з людей, включно із розп’яттями, спаленням живцем, скальпуванням та іншими тортурами. На сьогодні точну кількість загиблих встановити неможливо. Оцінки коливаються від 50 тисяч убитих лише органами ЧК протягом 1918–1920 років, до 1,7 мільйона жертв, зафіксованих комісією генерала Денікіна. Масовість і жорстокість розправ часів Червоного терору стали прикладом формування подальшої радянської системи масових репресій, включно зі створення ГУЛАГу.
Масові розправи та злочини геноцидного масштабу є причинами декомунізації пам'яті та усунення імен катів з вулиць наших міст. З 2015 року були декомунізовані назви та пам'ятні об'єкти на честь Фелікса Дзержинського та Григорія Петровського.