Вранці 6 серпня 1945 року вперше в історії людства було застосовано ядерну зброю у війні. Сполучені Штати Америки скинули бомбу «Малюк» на японське місто
Хіросіма. Через 3 дні аналогічного бомбардування зазнало ще одне місто — Нагасакі. Ці дії США стали передумовою швидкої капітуляції Японії, однак донині тривають дискусії щодо їх доцільності, зважаючи на обставини фінальної частини війни та моральний бік цієї історії.
Влітку 1945 року Німеччина вже капітулювала і всі зусилля союзників були направлені на боротьбу з імператорською Японією. Вирішальним фактором швидкого завершення війни стало застосування вперше в історії ядерної зброї, яку розробляли США в попередні роки, що увійшло в історію як Мангеттенський проект.
Для бомбардування американці розглядали декілька міст — Ніїґата, Кокура, Хіросіма та Нагасакі. В підсумку цілями стали останні два, які обирали з урахуванням військового та психологічного ефекту. Бомбардування Хіросіми мала здійснити 509-та змішана група бомбардувальників, які, окрім самого скидання бомби, мали забезпечувати розвідку та прикриття бомбардувальника B-29 «Енола Ґей». Він і скинув ту саму бомбу над містом о 08:15 ранку 6 серпня.
Ударна хвиля миттєво знищила значну частину міста, а приблизно 70 тисяч загинули в перші години від жару та ще десятки тисяч померли згодом від опіків, променевої хвороби та інфекцій. Загальна кількість жертв у Хіросімі до кінця 1945 року оцінюється в межах 90 000-166 000 осіб. Попри розташування в місті великого гарнізону, оборонного штабу та складів зі зброєю, більшість жертв (понад 90%) не були військовими.
Бомбардування стало початком кінця для Імператорської Японії. Уже 9 серпня було здійснено другий атомний удар по місту Нагасакі, а 15 серпня японський імператор оголосив про капітуляцію. Традиційно вважається, що бомбардування Хіросіми стало одним із вирішальних моментів завершення Другої світової війни.
Бомбардування Хіросіми та Нагасакі залишило глибокий слід на свідомості людей та величезний страх повторення чогось подібного. Значною мірою цей страх супроводжував політичних лідерів та звичайних людей протягом всього періоду Холодної війни, що й зробило ядерну зброю елементом стримування, а не застосування на полі бою. Втім, ще з перших післявоєнних років тривають суперечки щодо виправдання та доцільності застосування ядерної зброї.
Прихильники рішення, зокрема тогочасні американські військові та урядовці, стверджували, що ядерний удар дозволив уникнути кривавого вторгнення на японські острови, яке могло забрати мільйони життів з обох сторін (за їхніми підрахунками США могли втратити 3 мільйони солдатів). На їхню думку, бомбардування стало останнім кроком у війні, забезпечило зменшення втрат (навіть цивільних) та стало демонстрацією сили для Радянського Союзу.
Критики удару по Хіросімі та Нагасакі вважають, що успіхів можна було б досягти без бомбардування (адже Японія вже наближалася до поразки) і, щонайменше, другий удар по Нагасакі був непотрібний. Також противники вказують на моральну неприйнятність використання такої зброї проти мирного населення. Цю позицію підтримує Католицька Церква, а також проти висловлювалися деякі учасники Манхеттенського проекту (включно з Альбертом Ейнштейном).
Історія не знає слова «якби» і неможливо розрахувати точний альтернативний сценарій, однак ця японська трагедія і демонстрація сили існуючої зброї назавжди змінили уявлення людства про межі війни. В сучасному світі ядерний шантаж все ще актуальний, як і в роки Холодної війни, однак світ демонструє надмірну толерантність до агресора, навіть коли він погрожує перетворити певну територію на «радіоактивний попіл».