160 років тому народився один з найвидатніших церковних діячів України — греко-католицький митрополит Андрей Шептицький. Його непросте життя та діяльність сформували той образ вірної християньским принципам і суспільно-активної Української Греко-Католцької Церкви, тому цілком засужено митрополит Андрей названий голосом і сумлінням української нації.
Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року під світським іменем Роман-Марія Александр Шептицький у родині польсько-української шляхти. В нього був вибір обрати кар’єру юриста чи піти шляхом типової на той час знаті, але натомість він обрав служіння Богу. Він навчався у Краківському та Вроцлавському університетах, а з 1888 року прийняв чернецтво та обрав ім’я Андрей.
У 1901 році він став митрополитом Галицьким і з того часу протягом 44 років очолював Українську Греко-Католицьку Церкву. В період свого служіння він не лише вистояв у конфронтаціях з австро-угорською, польською, нацистською та радянською владою, але також зумів зберегти й утвердити українську церковну ідентичність.
Шептицький увійшов в історію не лише як церковний діяч, але й просвітитель, філософ і меценат. За його ініціативи було відкрито десятки освітніх закладів, музеїв, бібліотек. Також він підтримував «Просвіту», різні сільськогосподарські товариства та університетські ініціативи. Ще на початку ХХ століття Шептицький говорив про відповідальність людини за довкілля та особисто став прикладом такої діяльності, створивши природоохоронні ініціативи і закладаючи заповідники.
Особливо визначною була роль Андрей Шептицького у роки Другої світової війни. Митрополит виявив велику моральну відвагу та відкрито засуджував нацизм, писав у листах до Папи Римського, що ця ідеологія «ще більш диявольська, ніж більшовизм». Він звертався особисто до Гіммлера з протестами проти масових убивств євреїв. Також Шептицький особисто долучився до порятунку представників цього народу і його архиєрейська резиденція стала таємним притулком для понад 2000 євреїв.
Також митрополит мав пряме протистояння із радянською владою. Його молодшого брата НКВДисти стратили ще 1939 року, а Андрей перебував під постійним стеженням та інформаційним блокуванням комуністами. Після повторного радянського захоплення західноукраїнських земель його не заарештували і не стратили лише тому, що митрополит помер 1 листопада 1944 року.
У повоєнні роки радянська влада зробила все, щоб стерти пам’ять про нього, намагалася дискредитувати його наступника Йосипа Сліпого, а також організувала фейковий собор із повним розпуском УГКЦ. Попри все це, пам’ять про митрополита і його настанови ще довго жили в серцях і умах українських греко-католиків і в незалежній Україні ця пам’ять відродилася у шануванні та визнанні досягнень і заслуг Шептицького.