25 червня 1530 року в німецькому місті Аугсбург було публічно проголошено Аугсбурзьке віросповідання — документ, що став основою нової християнської традиції періоду Реформації. Він окреслив богословські засади лютеранства для чіткості і розуміння того, в що вірили послідовники Мартіна Лютера.
Передумовою проголошення віросповідання стала вимога імператора Карла V чітко сформулювати засади нового віровчення. Текст документа підготував теолог-реформатор Філіпп Меланхтон, попередньо узгодивши його з Мартіном Лютером. Тоді це сприймалося не просто як декларація, але акт самовизначення і спроба легітимізувати нову конфесію в умовах розпалювання релігійної та політичної боротьби.
Основою Аугсбурзького віросповідання є 28 статей, з яких перші 21 викладають богословські засади реформованого вчення, а ще 7 містили критику церковної практики, які реформатори вважали зловживаннями в Римо-католицькій церкві. Перші статті містили ключові догмати віри, зокрема визнання Трійці, втілення Божого Сина, доктрина первородного гріха і виправдання через віру. Саме четверта стаття проголошувала принцип, який відрізнив лютеранство від католицизму і об'єднав усіх реформаторів у переконанні, що людина не може бути спасенною через діла. Реформатори вірили, що спасіння є Божим даром і лише завдяки Божій благодаті, прийнятій через віру в Ісуса Христа.
Інші статті стосувалися важливості служіння проповіді Євангелія, наголошуючи, що його започаткував ще Ісус, коли наказав поширювати Добру звістку до краю Землі. Поряд з принципом Sola fide (тільки вірою) в документі йшлося, що добрі справи не є засобом спасіння, але плодом віри. Лютеранське розуміння Церкви подавалося не як ієрархічна структура, а як спільнота віруючих, яка виникає всюди, де проповідується Слово Боже і чиняться Таїнства (було визнано дійсність Хрещення й Вечері Господньої як засобів благодаті, а не лише символічних актів).
Критичні статті Аугсбурзького віросповідання стосувалися практик, які лютерани вважали перекрученням євангельської істини. До них належать відмова давати вірянам вино під час причастя, заборона шлюбів священникам, зловживання месою як джерелом доходів, ускладнена сповідь, сприйняття пісних днів як умов спасіння, ідеалізація чернечих обітниць тощо.
При цьому перші лютерани не мали на меті засудити католиків, а стаття про Церкву визнає її дійсність навіть попри незгоду з її представниками. Лютерани зберігали месу, хоча й розуміли її як богослужіння, а не жертву за гріхи. Церковні обряди, як-от піст чи святкування, також визнавалися просто корисними, а не обов’язковими для спасіння.
Окрему увагу варто звернути на ставлення до церковної і світської влади. Згідно з Аугсбурзьким віросповіданням, християни зобов’язані коритися законній владі, служити в армії та займатися світськими справами, якщо це не суперечить Божим заповідям. Остання стаття проголошувала Святе Писько найвищою владою над духівництвом, що було чітким виявом принципу Sola Scriptura.