22 березня 1758 року помер Джонатан Едвардс — американський проповідник, філософ і теолог, діяльність якого стала вирішальною для Першого Великого пробудженням 1730–1740-х років. Він зіграв важливу роль у формуванні релігійного життя колоніальної Америки XVIII століття, а розроблена ним теологія Нової Англії заклала основи для подальшого розвитку євангельського протестантизму.
Джонатан Едвардс народився в тогочасній колонії Коннектикут у родині священника. Він вступив до Єльського коледжу коли йому ще не було й 13 років. З юного віку майбутній проповідник вивчав роботи Ісаака Ньютона, Джона Локка та інших мислителів свого часу. Вже в студентські роки його природничі трактати виявляли глибоке прагнення цілісного розуміння світу через призму віри. Як і багато протестантських мислителів того часу, Едвардс вважав, що закони природи не суперечать богослів’ю, але є доказами Божого задуму й порядку у всесвіті.
Значну частину свого життя Джонатан Едвардс провів у містечку Нортгемптон у Массачусетсі. У 1733 році там почалося масове духовне відродження, яке за два роки охопило сотні людей. Це підштовхнуло Едвардса заглибитися у дослідження процесу навернення. Свої висновки він виклав у праці «Достовірна розповідь про дивовижну роботу Бога в наверненні багатьох сотень душ у Нортгемптоні». Проте не всі сприймали пробудження позитивно і частина консервативних християн з підозрою дивилися на масові навернення і нерідко ставили під сумнів пробудження.
Цей рух продовжився у Європі. Коли один із найвідоміших проповідників Великого пробудження Джордж Вайтфілд подорожував Тринадцятьма колоніями то співпрацював з Едвардсом. Їхня спільна діяльність сприяла подальшому поширенню пробудження, хоча їхні теологічні погляди були дещо відмінними (Едвардс надавав більше значення суверенності Бога в процесі спасіння, а Вайтфілд мав більш практичний і євангелізаційний підхід).
Кульмінацією діяльності Едвардса стала його знаменита проповідь «Грішники в руках розгніваного Бога», виголошена 1741 року. Її центральною лінією є ідея про людську залежність від Божого милосердя, а також суд над грішним світом. Однак варто зазначити, що інші проповіді Едвардса були сповнені і роздумами про радість спасіння, практичне етичне життя та важливість любові до Бога.
Останні роки свого життя він провів у Стокбріджі у Массачусетсі, де проповідував серед індіанців. Він перекладав для них частини Біблії, навертав у християнство, що також сприяло налагодженню діалогу між колоністами та місцевими народами. У 1758 році Едвардс прийняв пропозицію стати президентом Коледжу Нью-Джерсі (зараз Принстонський університет), проте незабаром після цього помер. Хоча він прожив не дуже довге життя, його богословські праці та проповіді справили потужний вплив на розвиток американського протестантизму.