Цього дня 1989 року була заснована Всеукраїнська правозахисна організація «Меморіал» імені Василя Стуса. Вона виникла в умовах послаблення радянського режиму та підняття національного пробудження. Відчувши вітер змін, українське суспільство прагнуло відновити історичну справедливість і вшанувати пам’ять жертв політичних репресій. Ключовою сферою діяльності новоствореної організації стало викриття і дослідження фактів злочинів радянської влади, що допомогло надалі сформувати більш правдиву картину того, що десятиліттями приховували комуністи.
Перші збори ініціативної групи відбулися 8 грудня 1988 року, а 4 березня 1989 року пройшла установча конференція в києві у Будинку кіно. На ній був ухвалений статут та сформовані керівні органи. Вже на початку діяльності організація об’єднала тисячі людей — колишні політв’язні, їхні нащадки, інтелігенція та активісти.
«Меморіал» узяв на себе місію відновлення історичної справедливості, реабілітацію жертв репресій та пошук місць їхнього поховання. Попри тиск з боку влади, активісти проводили мітинги, виступали у пресі, розголошуючи раніше приховані дані про радянські злочини. Значним досягненням стало ухвалення 17 квітня 1991 року Закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Саме це стало першим вагомим кроком до визнання злочинів радянської влади.
Після здобуття Україною незалежності «Меморіал» отримав ім’я Василя Стуса — поета й одного із символів боротьби за свободу слова в Україні, який загинув у карцері табору особливого режиму. «Меморіал» організовував виставки, наукові конференції та вечори пам’яті. Важливою частиною його роботи стала участь у створенні документальних фільмів про репресії, Голодомор та боротьбу за незалежність України.
З травня 1989 року активісти «Меморіалу» щорічно проводять заходи з вшанування жертв політичних репресій у Биківнянському лісі, де були поховані тисячі невинно страчених людей. Організація також брала участь у створенні Українського інституту національної пам’яті і активно долучилася до боротьби за визнання Голодомору геноцидом українського народу.
Робота, яку здійснила ця організація, є надзвичайно цінною, адже ігнорування радянських (а потім і російських злочинів) — це історична несправедливість, з якою ми зіштовхуємося і донині. Як 100 років тому, так і сьогодні у нас той самий ворог, який знищував мільйони українців, намагаючись вбити нас фізично і повністю знищити нашу національну свідомість у своєму імперському безумстві. Історія, яку досліджували українські правозахисники (і продовжують це робити), постійно доводить абсурдність умиротворення Москви, однак світ все ще не готовий це визнати.