13 жовтня 1605 року помер Теодор Беза, відомий реформатський пастор, найближчий соратник Жана Кальвіна і продовжувач його справи у Женеві.
Народився Теодор у французькій Бургундії у 1519 році в заможній родині. За бажанням свого впливового дядька, абата монастиря, був спрямований на виховання до німецького гуманіста Мельхіора Вольмара, який захоплювався лютеранськими ідеями і передав це захоплення своєму вихованцю. Беза навчався в Орлеанському та Паризькому університетах, де також були поширені реформаційні ідеї. Першу популярність як здібний латино-мовний поет він здобув завдяки виданню збірки поем «Юнацьке».
На духовні зміни в житті Теодора істотно вплинула важка хвороба, яка привела його до Бога. Очоливши у 1548 році кафедру грецької мови у Лозаннському університеті, він присвятив свій час і зусилля перекладу на французьку мову псалмів, а також написав твір «Possavantius», в якому критикував активного гонителя «єретиків» суддю Петра Лізета.
У своїх публічних виступах та проповідях Беза завжди спирався на вчення Жана Кальвіна і успішно захищав його. У 1557 році, під час подорожі з Гійомом Фарелем по швейцарських та німецьких церквах, Беза зміг сформувати співтовариство євангельських реформатських церков Німеччини. З 1558 року суміщав посади ректора і професора новоствореної Женевської академії, яка стала центром підготовки юристів, теологів та чиновника з реформаційним світоглядом.
Коли у Франції протестанти прийшли до влади, Беза виїжджав на зустрічі з королем Антуаном Наваррським, щоб пояснити йому основи протестантського віровчення, захищаючи французьких гугенотів.
Після смерті Кальвіна у 1564 році Беза стає одним з основних його наслідувачів і очолює женевську церкву. Під його головуванням відбулися синоди французьких реформаторів у Ля-Рошелі у 1571 році і в наступному році в Німі. Беза залишався одним з ключових лідерів реформатської церкви протягом більше 40 років, маючи глибокі теологічні переконання та відмінні ораторські здібності.
Завдяки зусиллям таких лідерів, як Жан Кальвін, Теодор Беза, Гійом Фарель, Джон Нокс, Реформація зуміла пустити коріння у багатьох європейських державах, а в наступному столітті і в Америці. Недарма, що духовний подвиг цих служителів увічнений у скульптурі, яка є частиною Стіни Реформації у Женеві, нагадуючи нащадкам про джерело та ціну того добробуту і свободи, якими вони сьогодні користуються.
