13 січня 2015 року, стався російський теракт поблизу Волновахи. Окупаційні війська обстріляли пункт пропуску, де в той момент перебував автобус із цивільними, котрі їхали за маршрутом «Златоустівка-Донецьк». Попри широке засудження цього злочину, тоді він не отримав належної оцінки, адже у 2015-му світ не був готовий визнати справжню терористичну суть російської агресії.
Один зі снарядів розірвався поряд з автобусом, внаслідок чого загинуло 12 осіб, зокрема й 14-річна дівчина. Ще 18 осіб зазнали поранень. Ця трагедія отримала широкий резонанс в Україні, адже росіяни організували обстріл з метою провокації, щоб змусити українські війська завдати удару у відповідь задля створення пропагандистського ролика.
Українська Генпрокуратура кваліфікувала обстріл як терористичний акт. Слідчі виявили, що обстріл здійснили за вказівкою полковника РФ Анатолія Синельнікова. Росіяни намагалися створити ситуацію, за якої пропагандисти могли б зняти сюжет про буцімто «український обстріл російських журналістів», а також звинуватити Україну в порушенні Мінських угод 2014 року.
Подія викликала значний резонанс як в Україні, так і за кордоном. Тогочасний український президент Петро Порошенко закликав до глобальної солідарності, порівнюючи теракт із подіями у Парижі, які сталися за тиждень до цього, коли ісламські терористи розстріляли редакцію журналу Charlie Hebdo. Верховна Рада оголосила день жалоби, у багатьох містах України пройшли марші миру, проте явний російський терор проти цивільних не мав реальних політичних наслідків.
Трагедія під Волновахою мало чим відрізняється він сучасних російських терактів проти українців. Ворог обстрілює наші міста, вбиває цивільних, руйнує інфраструктуру, проте світ вже загалом звик до цього і ніхто не готовий надати Україні значно більше допомоги через те, що Росія знову вбила українських цивільних.
2015 рік загалом був дуже показовий для оцінки міжнародної реакції щодо російського тероризму. Після активних дій 2014 року європейські лідери почали звикати до анексії Криму та «нестабільності» на Сході України. Про це свідчить дуже обмежена реакція на російські злочини, адже тоді Захід обмежився лише деякими економічними та особистими санкціями. Вони не змогли змінити політику Кремля і вочевидь не ставили собі за мету реальний вплив на Росію. Вже тоді лунали заяви від Угорщини та Італії щодо пом’якшення санкцій, ЄС практично ніяк не реагував на гібридні атаки Кремля та загалом політика ЄС щодо Росії не мала реальної стратегії, як зупинити агресора.
Такий стан справ зберігався до 2022 року, а незначне посилення санкцій не вплинуло на готовність Росії до розширення агресії та спроби захопити Україну. Сьогодні ми часто чуємо про перемовини і гарантії, проте навіть цей епізод війни на Донбасі демонструє, на які злочини готова піти Росія, щоб не виконувати домовленості, а звинуватити Україну.