Цієї неділі, 29 грудня, у віці 100 років помер 39-й американський президент Джиммі Картер. Його історія багато в чому є повчальною для християн, адже побожний баптист із американського Півдня виявився надзвичайно слабким президентом, чиє правління увійшло в історію як масштабна криза перед епохою Рональда Рейгана.
Президентство Джиммі Картера припало на 1977-1981 роки. Вони стали великим розчаруванням для американців, адже Сполучені Штати не змогли досягти успіху ані в економіці, ані на міжнародній арені. Натомість країна переживала занепад і кризу.
Ще до президентства Джиммі Картер мав репутацію простого фермера, але простим зовсім не був. Його сільськогосподарський досвід — результат отримання в спадок сімейного бізнесу, а в політику Картер пішов із двома вищими освітами. Він балотувався в президенти від Демократичної партії та позиціював себе як захисник бідних, прав меншин та миротворець.
Перші кроки президента Джиммі Картера були спрямовані на створення образу «народного президента», що включало амністію для ухилянтів від призову, боротьбу з бюрократією та низку кроків на підтримку прав жінок і расових меншин. Обіцянки знизити інфляцію та рівень безробіття Картер не зміг реалізувати. Друга половина 1970-х позначилася суттєвим економічним спадом, високими цінами на нафту і народним невдоволенням.
Проблематичною була і зовнішня політитка Картера. Спочатку він намагався поліпшити стосунки з СРСР. У 1979 році було підписано Договір про обмеження стратегічних озброєнь (SALT II). Але радянське вторгнення в Афганістан змінило позицію США. Вашингтон запровадив нові санкції, припинив експорт зерна та відмовився від участі в Олімпійських іграх в Москві 1980 року. Проте ці кроки абсолютно не вплинули на загарбницькі апетити Радянського Союзу.
На час президентства Картера випала Ісламська революція в Ірані та захоплення в заручники працівників американського посольства в Тегерані. Ця криза також продемонструвала нездатність адміністрації Картера ефективно реагувати на виклики, щоб захистити своїх громадян. Загалом його зовнішню політику можна схарактеризувати як відчайдушну спробу зберегти з усіма мир, уникати справді різких кроків, що призвело до поглиблення проблем.
Єдина миротворча дія, яку можна назвати зовнішньополітичним успіхом адміністрації Картера, — це підписання Кемп-Девідських угод (1978), які стали основою для мирного договору між Ізраїлем та Єгиптом. Але решта його політики на Близькому Сході була провальною, а позиції президента вкрай суперечливими. Він був одним із перших американських президентів, які публічно висловилися проти розширення ізраїльських поселень. Картер намагався змістити позицію США щодо однозначності в підтримці Ізраїлю та постійно виступав на підтримку палестинських інтересів.
Економічна криза та зовнішньополітична слабкість адміністрації Картера завадили його переобранню і в листопаді 1980-го американці обрали президентом республіканця Рональда Рейгана. Але Картер продовжив політичну діяльність, яка була не менш проблематичною. Основна критика експрезидента стосувалася його позицій щодо міжнародних конфліктів і заперечення офіційної політики США. Наприклад, він зустрічався з представниками Хамасу, закликав до зняття економічного ембарго США проти Куби та наголошував лише на дипломатичних кроках у протистоянні з авторитарними режимами.
Особливо цинічною була позиція Картера щодо російської агресії проти України. Хоча він офіційно визнавав територіальну цілісність нашої держави, проте вважав, що Крим у будь-якому випадку мав стати російським, бо «цього хотіли кримчани і росіяни». Також експрезидент США категорично відкидав надання Україні зброї. У 2014 році він заявив:
«Я б дуже хотів, щоб постачання зброї в Україну було припинене. Як Києву, так і Сходу України. Я сподіваюся, що президент Обама не посилатиме зброю»