Понад століття тому, в роки Української революції, гостро постало питання самостійності православної церкви. Українці давно бажали автокефалії і свободи від Москви у релігійній сфері, однак реалізація цього прагнення була складною і потребувала, перш за все, політичної незалежності. Важливою подією на цьому шляху став Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор 1921 року.
Він розпочався 14 жовтня у Києві на тлі національного відродження з одного боку та політичної нестабільності й постійної загрози окупації з іншого. Собор тривав до 30 жовтня й ознаменував офіційне проголошення самостійності Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).
У роботі Собору взяли участь 472 делегати з різних українських губерній. Перед ними стояли два основних завдання: обрання і висвячення митрополита та затвердження єпископату Української автокефальної православної церкви. Митрополитом став випускник Київської духовної семінарії Василь Липківський. Це висвячення викликало критику з боку прихильників проросійського крила в церкві, бо вважалося порушенням звичного порядку хіротонії.
Собор 1921 року означав рішучий розрив з Московським патріархатом та прагнення українців відновити незалежність церкви. Делегати ухвалили недійсність акту 1686 року, який підпорядковував Київську митрополію Москві. У рішеннях Собору також простежуємо певні демократичні принципи: виборність духовенства, відродження українських традицій у церковному мистецтві та богослужіннях. УАПЦ прагнула розвивати національні традиції, включно із використанням української мови в богослужіннях.
Майже відразу УАПЦ зіштовхнулася з протидією з боку радянської влади, а також із внутрішніми розбіжностями. Після 1921 року ситуація для українських християн стала ще складнішою: комуністи посилили переслідування церковних діячів і вірян. Другий Всеукраїнський православний церковний собор відбувся у 1927 році та лише підтвердив ці труднощі. Тоді під тиском радянської влади митрополит Василь Липківський був змушений залишити посаду. З цього розпочався процес ліквідації автокефальної церкви.
НКВС заарештував Липківського та звинуватив у тому, що митрополит був “одним з керівників націоналістичної фашистської організації українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу”. В 1937 за відсутності прозорого судочинства чи бодай якогось об’єктивного розслідування Василя Липківського засуджено до смертної кари і 27 листопада розстріляно.
Попри репресії та проблеми з канонічним визнанням, Перший Всеукраїнський собор 1921 року залишив важливий слід в історії України. Він засвідчив прагнення українців до власної церковної ідентичності та духовної незалежності. Це стало основою для майбутніх відроджень автокефальної церкви в Україні та остаточного досягнення цієї мети у 2019 році.
