Наприкінці вересня 1913 року в Києві розпочався розгляд справи Менделя Бейліса, єврейського робітника, якого звинуватили у ритуальному вбивстві християнського хлопчика. Ця історія — резонансний і дуже показовий приклад того, як діяла російська пропаганда ще в дореволюційний період. Вона оголила антисемітські настрої монархічного православ’я та виявила небезпеку чорносотенної ідеології. Ключову роль у протидії фальсифікаціям відіграли українські юристи, інтелектуали та громадські діячі.
У березні 1911 року зник 12-річний учень Києво-Софійського духовного училища Андрій Ющинський. Через кілька днів знайшли його тіло з численними різаними ранами в печері біля заводу. Представники радикальних монархічних сил (чорносотенці), які прагнули зберегти вплив у імперії, яка переживала кризу, відразу поширили в Києві чутку, що дитину вбив єврей. Вони розповсюджували середньовічний міф про «кривавий наклеп», звинувачуючи євреїв у ритуальних вбивствах християн.
Чорносотенці швидко знайшли, на кого повісити вбивство. Їх жертвою став робітник заводу Мендель Бейліс, бо він працював неподалік місця, де знайшли тіло хлопчика. Очевидно, що тригером для ролі «цапа відбувайла» стало його єврейське походження. З перших днів розслідування на перебіг справи впливала не тільки чорносотенна пропаганда, але й політичні інтереси урядових кіл. Міністр юстиції Іван Щегловітов та інші високопосадовці відкрито підтримали версію про ритуальне вбивство, що стало зручним інструментом для політизації справи.
Київських слідчих, які з вважали, що вбивство Ющинського є справою рук місцевої банди, було усунуто, а слідство передали тим, хто підтримував чорносотенну ідеологію. Основним методом слідства фактично стала фальсифікація доказів, адже реальних свідчень проти Бейліса просто не було. Судовий процес розпочався у вересні 1913 року і перетворився на арену політичної боротьби.
Єдиною протидією чорносотенній хвилі ненависті стало об’єднання київської інтелігенції на захист Бейліса. Вони розуміли, що ця справа є не лише визначенням долі однієї людини, а й спробою влади використати міжнаціональну ворожнечу для зміцнення свого політичного впливу. Серед українських діячів, які підтримали обвинуваченого, були Сергій Єфремов, Михайло Грушевський, Володимир Вернадський, Володимир Короленко, адвокати Анатолій Кузнєцов і Василь Маклаков, а також журналіст Сергій Бразуль-Брушковський.
Українські адвокати виступали за об'єктивний судовий розгляд і працювали над спростуванням ритуальної версії, а також доводили безпідставність міфів, які поширювали чорносотенці. Захист Бейліса зосередився на доведенні абсурдності ритуального звинувачення та розкритті недостовірності свідчень проти нього. Хоча тиск на суд був величезним, зрештою Бейліса виправдали. Після звільнення він відразу виїхав на територію майбутнього Ізраїлю, однак згодом емігрував до США, де й прожив решту життя.
Реальними винуватцями вбивства Андрія Ющинського виявилися злочинці з оточення київської скупниці краденого Віри Чеберяк. Хлопчик знав її сина і в конфлікті з ним завив, що розповість про незаконну діяльність його матері.
В цій історії дуже важливу роль відіграли саме українці, які чинили спротив радикальній монархічній пропаганді. Вони протистояли як несправедливому звинуваченню, так і ширшому руху, який загрожував українській ідентичності також. З того часу минуло понад століття, а на Росії донині залишаються популярними псевдоправославні ідеї, які сполучають шовінізм, збочене уявлення про «богообраність» російського народу і священність кремлівської влади.
