Якщо поглянути на історію Росії після СРСР, то вона залишилася агресивною імперією, яка не припиняла війн чи тліючих конфліктів. Нині Кремль веде повномасштабну війну проти України, але якщо звернути погляд на умовно «мирні» 2000-і, то побачимо подібну картину воюючої агресивної країни.
У серпні 2008 року, коли в Пекіні тривала літня Олімпіада, російські війська знову вторглися на територію суверенної держави. Протягом п’яти днів Грузія воювала з набагато потужнішим супротивником, який вже традиційно прикривався пропагандою про «захист національних меншин» і «недопущення розширення НАТО».
8 серпня російські регулярні війська вторглися у Грузію. У відповідь грузинський уряд ввів війська на територію осетинської автономії, намагаючись захистити конституційний лад. Попри обмежену військову підтримку від інших держав, включаючи постачання зброї з України, результат цієї кампанії був прогнозованим. Війна закінчилася за п'ять днів на умовах Москви, після чого на півночі Грузії з'явилася чергова проросійська маріонеткова невизнана республіка — Південна Осетія, яка повторила шлях Абхазії, що з 1990-х років існувала в ізоляції без міжнародного визнання.
У серпневій війні з грузинського боку загинуло 228 мирних жителів, 169 військових і 19 поліціянтів Понад 150 тисяч людей змушені були залишити свої домівки, а понад 1700 осіб отримали поранення. Показово, що сумнозвісна організація «Amnesty International» тоді звинувачувала в основному грузинську армію, а спостерігачі ОБСЄ залишалися байдужими або бездіяльними. Комісія ПАРЄ заявила, що Москва і Тбілісі «несуть рівну відповідальність за серпневі військові дії».
Доки увага світу була прикута до Олімпіади, російська агресія залишалася майже непоміченою. Світ не звернув належної уваги на те, що сталося, хоча це був явний сигнал, що Росія готова військовим шляхом диктувати волю своїм сусідам. Захід, як завжди, висловив лише стурбованість. Небажання світу засвоїти уроки цієї війни дозволило Кремлю продовжувати свою агресивну політику, що призвело до анексії Криму у 2014 році, розв’язання війни на Донбасі та повномасштабної війни проти України, яка триває донині.
Ігнорування агресії проти Грузії стало прологом до нових воєнних дій Росії. Історія показує, що Кремль не цурається використовувати військову силу кругом, де вбачає можливість успіху. Їх не зупинять дипломатичні дії, міжнародне право чи кордони суверенних держав. Росія давно обрала шлях військового тиску і відкритої війни, однак в світі все ще є сили, які сподіваються на мирне вирішення і домовленості.
Вся історія пострадянської Росії демонструє цинічність і абсурдність домовленостей з Кремлем. Це підтверджують Чеченські війни, російські вторгнення в Абхазію та Осетію, Мінські домовленості та численні приклади гібридної війни, в тому числі далеко за межами пострадянського простору. Найгірше в цих історіях — це непокаране зло. Російські війська в різні роки вчинили численні воєнні злочини, однак світ занадто толерантно ставиться до таких історій і за ці роки ми не побачили перемоги справедливості. Навіть російські кілери отримують свободу в сумнівних обмінах, не кажучи про належне покарання для винуватців терактів і воєнних злочинців.
