Щороку 21 березня світ відзначає День боротьби за ліквідацію расової дискримінації. Ця дата походить від жорстоко розігнаних протестів у ПАР 1960 року, коли демонстранти виступали проти запровадження апартеїду. З того часу минуло багато років, змінилися традиції та політичні режими, однак питання расизму все ще залишається гострою проблемою в багатьох країнах, а спекуляції расою мають шкідливі наслідки для суспільств.
Первинною ідеєю боротьби з расизмом є віра в те, що всі люди мають права та гідність, надані Богом. Цей принцип відстоювали ще аболіціоністи Великої Британії та США, які спочатку боролися проти работоргівлі, потім за звільнення рабів на американському Півдні та підтримали боротьбу темношкірого населення за громадянські права. Хоча масова культура й політична традиція боротьби проти расизму сфокусована на звинуваченні Західного світу, однак сьогодні це питання стало складнішим, глобальнішим та потребує більш неупередженого підходу.
В історії боротьби з расизмом у Західному світі християнство було першоосновою ідеї про рівність всіх перед Богом та як наслідок гідність й повагу до особистості. Такі відомі борці за права темношкірого населення як Джеремія Томпсон, Вільям Вілберфорс чи Гаррієт Бічер Стоу були ревними християнами і їх правозахисна діяльність не була відділена від релігійної ідентичності. Невипадково американським символом боротьби за громадянські права став пастор баптистської церкви Мартін Лютер Кінг, який обрав тактику ненасильства в боротьбі замість марксистсько-революційної, котру пропагували чорні расисти.
Однак в сучасному світі більшою популярністю користуються ультраліві екстримістські рухи (як-от Black Lives Matter), а риторика протиставлення рас значно поширеніша, ніж заклики припинити оцінювати людину через призму її кольору шкіри. Звідси походять твердження, ніби лише темношкірі можуть представляти інтереси темношкірих, а кількісна перевага людей європеоїдної раси у владі є загрозою для інших рас. Насправді цей підхід цинічно расистський, адже визначає людину, її погляди та мотиви на основі раси.
Ще однією оманою сучасних лівих є теорія привілеїв, нібито лише темношкірі люди можуть страждати від расизму, бо білі користуються негласними соціальними привілеями за замовчуванням. Ця ідея може викликати реакцію через свою узагальненість та ігнорування інших форм расизму, які можуть впливати на різні групи людей. Також вона не враховує досвід різних людей на всіх континентах, які мають свою унікальну історію та численні приклади міжрасового й міжетнічного протистояння поза контекстом рабства. Яскравим прикладом расизму є дискримінація та поширення ненависті у ПАР, однак тепер вже щодо бурів.
