11 вересня 1988 року музичний фестиваль “Пісня Естонії” став кульмінацією Співочої революції, яка мала великий вплив на національне і духовне відродження Естонії і відновлення її незалежності.
Традиція естонських співочих свят була закладена лютеранським вчителем і музикантом Йоганном Янсеном і його дочкою естонською поетесою Лідією Койдулою. Саме Янсен вперше назвав свій народ не «селянським», а «естонським» і в 1865 році розпочав музичний фестиваль «Вайнемуне», вважаючи, що музика і спів, особливо групові, є сильним інструментом формування патріотичного національного духу народу. Янсен став автором естонського національного гімну «Вітчизна, моє щастя і радість моя», який з 1920 року вважався державним. Вперше цей гімн був виконаний в Тарту під час пісенного свята в липні 1869 року.
За радянських часів співати цей гімн було заборонено. У 1987-1991 рр. у прибалтійських країнах сталася серія мирних акцій протесту проти радянської окупації з вимогою незалежності. Талліннське пісенне поле, де проходив естонський фестиваль, стало місцем духовного єднання народу. Перша масова нічна пісенна демонстрація з патріотичними гімнами відбулася влітку 1987 року, коли на пісенне поле вийшли близько 10 тисяч осіб і співали заборонені гімни.
Співочі демонстрації продовжилися навесні і влітку 1988 року, залучаючи все більшу кількість естонців. 11 вересня 1988 на Талліннське пісенне поле прийшли близько 300 тис. естонців, а спільні співи заборонених комуністами патріотичних, духовних і національних пісень переповнювали атмосферу почуттям благоговіння і єднання народу. Під впливом цих виступів 16 листопада 1988 року було прийнято Декларацію незалежності Естонії.
