30 січня 1933 року майбутній диктатор Адольф Гітлер став рейхсканцлером, отримавши владу від президента Гінденбурга. Після смерті президента 2 серпня 1934 року Гітлер зайняв його місце та запровадив нову найвищу державну посаду — «фюрера і райхсканцлера», яку займав аж до своєї смерті 1945 року. Його швидке перетворення Німеччини на Третій Рейх визначило подальший хід історії не лише Європи, але й усього світу. Кульмінацією піднесення націонал-соціалізму стала Друга світова війна, яка завершилася вироком цій ідеології та катастрофою для всієї Європи.
Веймарська республіка, зазнаючи політичної і економічної нестабільності, виявилася надто слабкою для довгострокового існування. Націонал-соціалісти через популізм створили собі репутацію «спасіння» для Німеччини шляхом радикальних перетворень, однак народ не сильно переймався ціною, яку доведеться заплатити. Вибори 1933 року стали ключовою точкою приходу до влади нацистів. НСДАП здобула найбільше місць у Рейхстагу, а внаслідок агресивної політики та за підтримки населення Гітлер отримав можливість формувати уряд.
Нацистський лідер намагався втілити ідеологію концентрованої національної гордині, яка об’єднувала расову зверхність, шовінізм, антисемітизм і євгеніку. Нацистська перебудова включала уніфікацію нації через Імперське міністерство народної просвіти і пропаганди, Гітлерюгенд та інші нацистські організації. Пангерманізм і зверхність над іншими народилися не в 1930-х, адже це було продовженням теорій, популярних ще в Німецькій імперії. Націонал-соціалісти доповнили імперські марення про германське домінування в Європі модерновими расовими теоріями, які надавали державній політиці дуже вульгарних біологічних принципів.
Нацизм був не лише партійною ідеологією певних груп населення. Керівництво тогочасної Німеччини мало на меті замінити ним всі цінності і релігію також. Хоча Гітлер народився в католицькій сім’ї, але його сприйняття Бога було абсолютно не християнським. Твердження про арійське походження Ісуса, вплив ніцшеанства, відкидання покірності Богу у поєднанні з антисемітизмом, а пізніше язичницькими (германськими і скандинавськими) віруваннями, містицизмом і окультизмом (які були дуже поширеними серед керівництва Рейху) сформували підґрунтя «богообраності німецької нації».
Традиційні протестантські церкви Німеччини підтримали Гітлера та стали релігійною опорою нацистам (особливо в 1930-і). Це була фатальна помилка для церкви, адже віряни прийняли єретичний культ особи та ідеологію замість біблійного християнства. Нацизм трансформував церкву у секту національного характеру, яка атакувала основи християнських цінностей та принципів (наприклад, ідея рівності людей перед Богом, цінність особистості, милосердя). Гітлерівська концепція «расової чистоти» призвела до жахливого геноциду і моральна відповідальність за це лягла також на церкву, яка свого часу стала знаряддям пропаганди.
Коли будь-який режим (нацистський, комуністичний, рашистський) прагне підпорядкувати церкву ідеї піднесення себе і віри в себе, то в цьому немає нічого нового. Історія показує, що коли будь-який режим намагається маніпулювати церквою для підтримки своїх ідеологій, це призводить до згубних духовних і репутаційних наслідків.
