Щороку 27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Саме цього дня 1945 року радянські війська увійшли до Аушвіцу (Освенцима) — найбільшого концентраційного табору нацистів у Польщі, який слугував і табором смерті. На той момент у таборі перебувало близько 7 тисяч тяжкохворих в’язним, а більшість нацисти або вбили в газових камерах, або відігнали «маршами смерті» до інших таборів на захід.
Аушвіц являв собою цілий комплекс таборів, куди нацисти привозили та знищували ув’язнених. Він підпорядковувася СС і, а наказ про заснування підписав сам Генріх Гіммлер. Спочатку табір використовувався для утримання політичних опонентів і національних меншин (переважно євреїв), яких примушували тяжко працювати. Але ув’язенені точно не були цінними працівниками. Їх могли вбити у будь-який момент, а тисячі переважно євреїв та ромів стали жертвами жорстоких експериментів над людьми.
В Освенцимі діяли експериментальні лабораторії, де німецькі лікарі проводили жахливі медичні досліди: хірургічні операції без належного наркозу, випромінювання, експерименти з лікарськими препаратами і вивчення впливу на людський організм заражених хворобами. Вони проводили експерименти на різних в’язнях, а особливо дітях різного віку, включно з немовлятами.
З 1942 року євреїв доправляли до Освенцима залізницею з усієї окупованої Німеччиною Європи. Після воєнних поразок 1943 року німецьке командування ухвалює рішення про прискорення знищення євреїв. Газові камери працювали на повну потужність. В Аушвіці нацисти вбили щонайменше 1,1 мільйона людей. Більшість жертв були євреями, але також в таборі вбивали поляків, ромів, українців, росіян та інших європейців.
Важливо зазначити, що радянська пропаганда не акцентувала на важливості звільнення Аушвіцу, а повідомлення про це у «Правді» 2 лютого 1945 року взагалі не містило інформації про євреїв. Відразу після звільнення весь архів документів Аушвіцу був вивезений в СРСР, засекречений і поміщений до Державного військового архіву. Висвітлення правди про геноцид євреїв розпочалося тільки у квітні 1945-го, коли сили союзників звільнили Бухенвальд, Берген-Бельзен і Дахау. Викриття правди про Аушвіц стало шоком для західного світу, адже більшість європейців навіть не уявляли жорстокість і масштаби злочинів нацистів щодо ув’язнених.
Приблизно кожен шостий єврей, убитий під час нацистського панування, помер у Освенцимі. Голокост як масове винищення євреїв охоплював систематичне знищення у таборах смерті на території Німеччини та окупованих нею країн, а також масові розстріли, один з яких відбувся на території Києва. Хоча в Бабиному Яру загинули різні групи радянського населення, однак саме євреї становили абсолютну більшість жертв.
Відкриття правди про злочини нацистів спричинило численні суди за воєнні злочини та злочини проти людяності. Голокост став темою численних наукових досліджень, а література про ті роки охоплює тисячі книг. Сьогодні Аушвіц є музеєм для нагадуванням та перестороги людству про те, на яке зло здатні навіть ті, хто вважає себе цивілізованими і розвиненими. Попри падіння нацизму, євреї не почувалися безпечно в Європі, тому після війни знову актуалізувалося питання про право єврейського народу на свою національну державу, якою і став Ізраїль.
З того часу минуло багато років. У Європі споруджено пам’ятники і меморіали жертвам Голокосту, історія про цей злочин є складовою навчальних програм, просвітницьких заходів та продовжує залишатися актуальною темою наукових досліджень. Однак викриття злочинів нацистів не означало кінець антисемітизму, який у Європі особливо піднявся протягом останніх місяців. Це тривожна тенденція є ознакою цивілізаційної кризи Заходу та забування уроків ганебного минулого.