1 вересня 1556 року у відповідь на критику папського нунція Алоїза Ліппомана був надрукований лист віленського воєводи і канцлера ВКЛ Миколи Радзивілла Чорного.
Цей лист Чорного став своєрідною декларацією Реформації у Великому князівстві Литовському. У ньому висловлювалися ідейні напрямки розвитку цього руху. Зокрема, канцлер ВКЛ обіцяв і надалі засновувати протестантські збори і школи при них, де людям Посполитої будуть викладатися основні істини віри на підставі Біблії. Значну увагу Радзивілл приділив друкуванню книг духовного спрямування, перш за все зрозумілою для народу мовою.
У відповіді Ліппоману віленський воєвода розкриває усім основну мету своєї діяльності і пояснює, в чому він бачить сенс свого життя. Він пише, що “виконає обов’язок хорошої людини і християнина”, коли посприяє тому, що “хтось в цьому славному королівстві пізнає істину Святого Євангелія”.
Заради цього він пожертвував великі кошти на переклад і друк книг, збирав навколо себе кращих проповідників, друкарів, перекладачів, співаків і музикантів, заради цього ризикував своєю репутацією, будучи не раз критикований різними супротивниками. Однак Радзивілл Чорний не боявся цих промов, бо розумів, що свого часу злі люди і на Христа зводили наклеп.
Ця публічна декларація своєї віри відомим магнатом і керуючої особою Великого князівства підштовхнула масовий перехід шляхетських родів в протестантизм, сприяла подальшому ідейному оформлення Реформації у ВКЛ.